Американська практика організації пошукових досліджень і впровадження результатів у виробництво призвела до появи своєрідної форми підприємництва — ризикового бізнесу. Ризикові підприємства — невеликі за розміром, зайняті розробкою наукових ідей і перетворенням їх у нові технології та продукти. Цим вони відрізняються від звичайних форм малого та середнього бізнесу. Основна сфера поширення ризикового бізнесу — новітні наукомісткі галузі: електроніка, інформатика, хімія, нові засоби зв’язку, біоінженерія. Ризикове підприємство як форма господарювання в інноваційному потоці виконує важливу роль посередника між фундаментальними дослідженнями і масовим виробництвом нового продукту. У такому партнерстві провідна роль у базових дослідженнях належить великим передовим фірмам, що володіють значними фінансовими, матеріальними та людськими ресурсами для організації довгострокових проектів з великою часткою ризику й невизначеністю комерційного результату. В той же час невеликі підприємницькі фірми відіграють головну роль у розробці нових продуктів і посиленні інноваційної діяльності вже існуючих фірм. Ризикові підприємства доводять наукові відкриття до промислової технології і передають результати великим фірмам, що організовують масове виробництво на основі нових методів. Так, "електронна революція" здійснювалася спільними зусиллями великих і малих (ризикових) фірм. Значення ризикових інноваційних фірм не обмежується технологічною стороною справи, вони створюють новий інвестиційний механізм, адекватний потребам швидкого розвитку на базі революційних змін у продуктивних силах.
Японська модель організації дослідницького процесу у великих фірмах заснована на принципах тісної кооперації науки і виробництва. Їхній досвід організації процесу впровадження на основі спільних дослідницьких асоціацій має ряд переваг, що дозволяють різко скоротити термін (до 2 – 4-х років) між розробкою фундаментальної ідеї та її втіленням у базову технологію і готовий продукт. По-перше, взаємодія представників фундаментальної й прикладної науки, університетів і фірм, вчених різних шкіл і напрямків, добре налагоджений обмін інформацією й ідеями дають швидкий і значний результат. По-друге, теоретичні й прикладні розробки, їх впровадження перетворюються завдяки спільним діям людей у єдиний процес. Власне кажучи, впровадження нововведень фактично вмонтовано в наукову розробку і є її безпосереднім і запланованим результатом.
У японській інноваційній системі привертає увагу не тільки своєрідність методів поширення нових технологій, але й передача імпульсів, що спонукають інших виробників удосконалювати виробництво й підвищувати його ефективність. Один із каналів цього механізму полягає в наступному. Великі японські фірми мають розгалужену систему постачальників, що працюють на одного замовника і тому залежать від нього. Фірма, що очолює цю систему, здійснює жорсткий контроль щодо якості і термінів постачання. Для цього від постачальників вимагають використання більш досконалого устаткування й технологій, залишаючи вирішення цього питання за собою. Так, наприклад, коли автомобільні корпорації стали переходити на роботу за системою "точно-вчасно" з гарантією якості, то їхні постачальники змушені були провести реорганізацію виробництва для створення відповідної виробничої бази. Субпідрядники, яким не вдалося вийти на необхідний рівень технічного оснащення й ефективності виробництва, випадали з цієї моделі. Результатом стало швидке впровадження робототехніки, комп’ютерних технологій. Таким чином, кооперація малих фірм з головними виробниками створює ефективні канали поширення нової техніки і технології.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.