УДК 658.31 |
Гриньов А. |
ІННОВАЦІЙНА СТРАТЕГІЯ УКРАЇНСЬКИХ РЕФОРМ
Поглиблення трансформаційних перетворень ставить перед економікою країни такі завдання, як: визначення пріоритетів розвитку національної економіки з урахуванням наявних ресурсів; забезпечення динаміки економічного зростання; сприяння інноваційному розвитку промислового виробництва, а також обґрунтування адекватної методології подальшого розвитку. Реалізація цих завдань вимагає концептуального, теоретико-практичного обґрунтування можливостей та доцільності їх вирішення за допомогою розробки адекватної сучасної парадигми управління, що здатна здійснювати адаптацію промислового виробництва до нових умов функціонування.
Дослідження світового досвіду економічного розвитку постсоціалістичних країн свідчить про наявність стійких і суперечливих тенденцій, використання яких в Україні можливе з урахуванням особливостей її економічного розвитку. Серед цих тенденцій визначаються такі [1; 2]: 1) важливими завданнями стратегії реалізації економічного зростання є суспільне відтворення та формування ринкової системи; 2) вплив державного регулювання економіки на хід відтворення процесів є фактом економічного життя всіх розвинених країн з ринковим господарством; 3) наявність тенденції до формування соціально орієнтованого суспільства, яка передбачає створення умов оптимізації ринкової ефективності та соціальної захищеності громадян; 4) проблема одночасного формування відкритої економіки та пошуку власної національної моделі економічного відтворення.
Ці тенденції повинні враховувати національні особливості нашої країни, в якій формується модель змішаної економіки, що передбачає врахування тенденцій світового економічного розвитку разом з особливостями, притаманними нашій країні.
Важливого значення набувають проблеми якісного розвитку національної економіки, що передбачає створення конкурентоспроможної економіки інноваційного типу [3]. Серед нових процесів у світовій економіці слід відзначити такі [4]: підвищення пріоритетної ролі спеціалізації та кооперування виробництва наукомісткої продукції, високих технологій, нових видів матеріалів; суттєве випередження виробництва науково-технічних знань та інформації у зв’язку з фундаментальними змінами в міжнародному поділі праці (торгівля ліцензіями, ноу-хау, науковою інформацією, науково-технічними консультаціями тощо); підвищення значення торгівлі фінансовими послугами (кредити, депозити, чеки, лізинг тощо).
Як відомо, промислове виробництво нашої країни має досить високий науково-технологічний потенціал, високотехнологічні конкурентоспроможні виробництва та якісний кадровий потенціал, які сприяють збереженню можливостей не лише оновлення, а й подальшого розвитку [3].
Якісні ринкові перетворення вимагають формування сучасного глобального середовища постіндустріального інформаційного суспільства. Головним виробничим ресурсом для такої господарчої системи є інформація, а вирішальним чинником виробництва — знання. Причому необхідні для виробництва знання набувають такого статусу, як трудові капітальні чинники. Тому визначення інформації та знань в якості фактора виробництва дає можливість подолання відносної обмеженості природних ресурсів. Цим пояснюється той факт, що набувають великого значення економічні процеси, які засновані на використанні принципово нових закономірностей, що зумовлює появу на ринку не просто товару, а пакету товарів, послуг та інформації. Це можливо на основі реалізації інтелектуальних здібностей кожного конкретного індивіда, і у зв’язку з цим економічне зростання в більшій мірі починає залежати не від прогресу матеріального виробництва, а від розвитку здібностей індивіда. Саме ця тенденція передбачає необхідність визначення нових орієнтирів економічного зростання та формування нової господарської парадигми. У сучасних умовах постає проблема глобалізації економіки, ключовими факторами якої є інформаційний, економічний та технологічний.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.