30 січня 2002 р. Європейська комісія офіційно висунула ряд пропозицій щодо умов членства країн-кандидатів в ЄС. У даному документі значна увага приділяється сільськогосподарським аспектам. І хоча висунуті пропозиції країн-кандидатів вважають прийнятними, однак існують деякі розбіжності в позиціях країн ЦСЄ та ЄС. Це особливо стосується аспектів, пов’язаних з дотаційною політикою і квотами на сільськогосподарську продукцію на ринку ЄС.
Так, Європейська комісія запропонувала введення 10-річного перехідного періоду на поступове досягнення 100% прямих платежів фермерам від їх рівня теперішнім країнам-членам ЄС, починаючи з 25% їх розміру у 2004 р.; застосування спрощеної системи прямих платежів, яка визначає надання субсидій на 1 га посівів сільськогосподарських культур; можливість компенсації прямих платежів з бюджету ЄС, якщо їх рівень буде нижчим, ніж у теперішніх країнах-членах ЄС.
Уряди країн-кандидатів вважають, що дані пропозиції означають диференціацію умов функціонування для старих і нових членів ЄС і не відповідають принципу рівної конкуренції в умовах Спільного ринку [1]. Справді, конкурентоспроможність аграрного сектору країн ЦСЄ є все ще нижчою, ніж в країнах-членах ЄС. Вихід на нові ринки збуту, які повинні відкритися внаслідок зміни рівня підтримки і введення нижчих квот на сільськогосподарську продукцію на ринку ЄС, разом з одночасним включенням аграрних секторів країн ЦСЄ у Спільний ринок може суттєво ускладнитися. Запропонований низький рівень прямих платежів призведе до зниження доходів сільськогосподарських виробників (особливо зернової продукції). Довготривала диференціація Спільної аграрної політики (САП) у контексті розширення ЄС може призвести до значного зростання імпорту сільськогосподарської продукції нових країн-членів ЄС. Крім того, потрібно пам’ятати, що на даному етапі відбувається реформа САП і країнам ЦСЄ потрібно буде пристосовуватись до нових умов у розвитку, що є значно складнішим.
Розмір прямих платежів, які щорічно отримують країни ЄС, залежить від:
а) структури сільськогосподарського виробництва у даній країні (частки сільськогосподарської продукції, яка підлягає прямій підтримці);
б) відносного рівня врожайності;
в) рівня сільськогосподарської продукції у базовий період, прийнятий для визначення розміру прямих платежів.
Зважаючи на це, економічні втрати внаслідок запропонованих ЄС квот на сільськогосподарську продукцію в країнах ЦСЄ будуть вищими порівняно з країнами ЄС, оскільки в них як базовий прийнятий період останніх декількох років, тоді як базовий період країн ЄС (початок 90-х років) характеризується значним надлишком сільськогосподарської продукції. Крім того, у більшості країн ЦСЄ показники площі сільськогосподарських угідь, поголів’я худоби і відносної врожайності є нижчими, ніж у країнах ЄС, що також зменшує розміри прямих платежів.
ЄС намагається виправдати початковий низький рівень прямих платежів не тільки дефіцитом фінансових ресурсів (до 2006 р. в бюджеті ЄС не передбачені кошти на виплату прямих платежів для нових країн-членів), але й очевидним виграшем для економіки країн ЦСЄ. З позиції ЄС втрата країнами ЦСЄ частини підтримки сільськогосподарського виробництва дозволить їм стимулювати реструктуризацію аграрного сектору і, що не менш важливо, запобігти напрузі між фермерами, яким надається державна підтримка, і населенням, не зайнятим в агробізнесі, яке такої підтримки не має. Однак включення аграрного сектору країн ЦСЄ у Спільний ринок ЄС справлятиме значний вплив на зміни у структурі аграрних підприємств в бік збільшення розмірів сільськогосподарських підприємств і зменшення зайнятості в аграрному секторі. Хоча головним бар’єром структурної трансформації в країнах ЦСЄ все-таки є не рівень підтримки сільськогосподарського виробництва, а обмежені шанси на працевлаштування сільського населення поза аграрним сектором.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.