Звідси може виникнути питання: навіщо взагалі такі керівники ініціюють процес реструктуризації? Причини можуть бути різні. Наприклад, у такий спосіб вони намагаються:
продемонструвати свою спроможність як керівника;
усунути небажаних осіб у керівництві підприємства;
одержати додатковий аргумент у переговорах із кредиторами;
одержати кредити (цільове фінансування), які даються під реструктуризацію;
по можливості здійснити окремі локальні поліпшення під прапором реструктуризації, "не копаючи при цьому занадто глибоко".
Нарешті, багато керівників просто не замислюються над тим, що може виявити реструктуризація і до яких наслідків вона може призвести, а коли довідуються — намагаються призупинити даний процес різними шляхами.
Серед засновників підприємства можуть виявитися групи з тіньовим капіталом або кримінальні групи, які монополізували постачання та збут підприємства. У будь-якому випадку вони будуть викачувати кошти з підприємства з вигодою для себе, не шукаючи більш вигідних постачальників та нові ринки збуту. Оскільки вони є власниками, то діють так само, як і фінансово-кредитні інститути, "сидячи на вході або виході підприємства", та нав’язуючи свої умови постачання та збуту, що робить виробництво менш ефективним. Будь-які дії щодо усунення подібного стану справ зустрічають лютий опір цих груп у характерній для них манері.
Реструктуризація в більшості випадків передбачає ліквідацію збиткових виробництв у тій або іншій формі. Такі дії викликають активну протидію профспілок. Профспілкові діячі та рядові члени, як і раніше, керуються зрівняльною психологією: нехай буде погано, але всім однаково. Розуміння того факту, що ліквідація навіть половини робочих місць означає порятунок для іншої половини, для них недоступне.
Місцеві органи самоврядування також мають свої інтереси на підприємстві. З одного боку, вони бажають бачити підприємство як постійне джерело доходів бюджету, незважаючи на те, як це відіб’ється на фінансових результатах підприємства, тобто займуть позицію, аналогічну позиції фінансово-кредитних інститутів або структур з тіньовим капіталом. Тим часом реструктуризаційні заходи повинні забезпечувати мінімізацію оподатковування, що суперечить фінансовим інтересам адміністрації, і тому вона активно втручається в діяльність підприємства прямо або за допомогою податкової міліції. З іншого боку, адміністрація зацікавлена в зниженні соціальної напруженості, включаючи збереження робочих місць, — тобто діє заодно з профспілками. Адміністрації прагнуть контролювати підприємства у своїх політичних цілях, а ефективна реструктуризація далеко не завжди приносить короткострокові політичні вигоди.
Виходить, що всі пов’язані з підприємством групи інтересів, які в тій чи іншій мірі подібні між собою, прямо суперечать довгостроковим інтересам бізнесу самого підприємства, що і покликана забезпечувати реструктуризація. Однак парадоксальним є те, що єдиною групою, яка потенційно підтримує реструктуризацію, є менеджери середньої ланки — це та група, що у теорії вважається найбільш активним суперником будь-яких перетворень. Менеджери середньої ланки, з одного боку, досить компетентні, щоб побачити довгострокові наслідки позитивних або негативних дій для підприємства, а з іншого боку, не беручи участі у розподілі основних тіньових коштів, вони не зацікавлені бути сторонніми особами в даних процесах.
Напрошується очевидний висновок, що основна причина невдач реструктуризації полягає у відсутності реальної опори серед більшості зацікавлених груп. Зрозумілим є той факт, що самі ці групи можуть погодити свої інтереси: керівництво підприємства може зробити знижки профспілкам, власники можуть поділитися з кримінальними групами, останні, у свою чергу, — домовитися з місцевими органами самоуправління і т. д. Але всі компроміси між ними будуть досягнуті за рахунок інтересів самого підприємства — воно розглядається ними тільки як предмет їхніх інтересів, але не як носій своїх власних.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.