|
аспірант Київського національного
університету ім. Т. Шевченка
Регіональне господарство у функціональному аспекті являє собою взаємозв'язок природного середовища з суб'єктами підприємницької діяльності в системі суспільного відтворення економіки і умов життєдіяльності. Кожен регіон має власну економічну структуру, обмеженість якої визначається особливостями організації виробництва на даній території, специфікою процесів відтворення, внутрішньорегіональним балансом виробництва і споживання. Оскільки загальною проблемою територіального розвитку в Україні залишається відродження вітчизняного виробництва, це неможливо без активної інноваційно-інвестиційної діяльності в кожному регіоні.
Аналіз інвестиційної діяльності на регіональному рівні в українських умовах свідчить, що інвестиційний процес у регіонах України здійснюється нерівномірно. Тільки у 7-ми регіонах рівень інвестицій на душу населення був вищий за середньоукраїнський (у м. Києві, Полтавській, Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій, Київській, Одеській областях).
Істотний вплив на відмінності у динаміці капіталовкладень мають наслідки приватизації, що ведуть до трансформування територіальної структури. Впродовж років приватизації капітальні вкладення в цілому по народному господарстві України скоротились на 77,4%, по Запорізькій області — на 75,8%, Одеській — на 83,6%, Кіровоградській — на 86,1, Львівській — 71,4%.
Суттєва відмінність є характерною для областей і в справі використання коштів на інноваційну діяльність. Але в усіх регіонах основним джерелом фінансування залишаються власні кошти (від 47,7% у Донецькій області до 100% у Кіровоградській та в Севастополі). Кредити залучали, в основному, підприємства Черкаської області та АР Крим (11,8%). Аналіз регіональної структури довгострокових кредитів комерційних банків свідчить, що 48,4% операцій з їх надання здійснюються у Києві і Київській області та Дніпропетровській області — 24,0%, Донецькій — 4,4%, у решті регіонів — 23,2% [1, с. 47]. Фактичні капітальні вкладення в обсязі місцевих бюджетів складали: у 1997 — 4,82, у 1998 — 5,62, у 1999 році — 3,71% [2, с. 35, 36].
Отже, обсягів централізованих інвестиційних ресурсів не досить для фінансування структурної модернізації економіки. Це спонукає органи місцевого самоврядування шукати можливості залучення інвестиційних ресурсів з альтернативних джерел: розміщення облігацій місцевих позик; залучення кредитів комерційних банків та інших кредитних установ; залучення коштів у рамках спеціалізованих регіональних проектів.
Місцеві органи влади створюють імідж своїх територій як місця життєдіяльності та об'єкти вигідного вкладення капіталу. Головний акцент при цьому робиться на перевагах природних, економічних, соціальних, екологічних, культурних і політичних елементів, а також на результатах людської діяльності. Різнопланова інвестиційна діяльність є чинником високоефективного соціально-економічного розвитку регіону.
Держава, як і місцеві органи влади, для посилення інвестиційної активності на регіональному рівні або повинна і надалі продовжувати лінію пасивного очікування росту інвестиційної активності в рамках саморегулюючих механізмів ринкового середовища, що, беручи до уваги циклічний розвиток економіки, небезпечно великими втратами часу і виробничого потенціалу, або, враховуючи незрілість інвестиційно-фінасових інститутів, піти на посилення своєї ролі в антикризовому регулюванні ринків капіталу, активно сприяючи скорішому формуванню позитивних умов для широкого інвестування на неінфляційній основі [3, с. 64-66].
Держава має впливати на інвестиційні процеси в регіонах заходами протекціонізму: наданням інвестиційних премій за спорудження об'єктів, що поліпшують економічну структуру, стан навколишнього середовища; наданням пільгових кредитів на інвестування, гарантій на позики, допомоги у виділенні земель під будівництво. Держава встановлює межі регулювання, необхідну інфраструктуру обслуговування.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.