Модели поведения партнеров в процессе функционирования социального института инвестиционной деятельности. Удосконалення системи показників роботи залізничного транспорту в умовах його комерціалізації, страница 18

Рис. 1. Головні напрямки впливу технологічних перетворень на міжнародний поділ праці

Головні зміни у МПП під впливом технологічних перетворень полягають, по-перше, у суттєвій модифікації традиційної моделі формування конкурентних переваг. Рівень конкурентоспроможності продуцентів світового ринку визначається віднині не стільки речовинними факторами виробництва, скільки масштабами, швид­кістю розробки і виведення на ринок науко- і інформаційноємних, високо­технологічних виробів, організаційно-управлінських процесів, умінням виявити та освоїти нові ринкові сегменти і ніші, що пов’язано зі зростанням їх інтелектуального потенціалу; по-друге, у відносному звуженні попиту розвинутих країн на сировинні ресурси інших країн внаслідок впровадження ресурсозберігаючих технологій і виробництва нових конструкційних матеріалів; по-третє, у падінні ролі дешевої робочої сили, яка в частині створення науко- і інформаційноємних виробів не може конкурувати з комп’ютеризованим і високотехнологічним виробництвом; по-четвер­те, у суттєвій переорієнтації міжнародних інвестиційних потоків, які замикають інтеграційні процеси рамками розвинутих країн; по-п’яте, у суттєвій зміні структури міжнародної торгівлі, погіршенні умов торгівлі експортерів сировини і низькотехно­логічних виробів.

Жорсткі вимоги сучасної науково-технічної революції й міжнародної конку­рен­ції посилюють значення теоретичного аналізу технологічної конкурентоспроможності підприємства, осмислення і обґрунтування причин тих структурних змін, пов'язаних з перетворенням технології у головний ресурс сучасного економічного розвитку.

Проблема технологічної конкурентоспроможності підприємства — відносно новий напрямок економічної науки і господарської практики. Протягом століть у класичних (неокласичних) школах економічної думки домінувала гіпотеза щодо непрямого впливу технології на зростання ефективності виробництва, тобто через зростання дохідності землі, праці і капіталу під впливом технологічних перетворень. Лише у другій половині ХХ століття з появою робіт Р. Солоу і Е. Денісона [2, 3], за які вони отримали Нобелівську премію, було здійснено революційний прорив еко­но­мічної думки у цьому напрямку. Теоретично і емпірично було доказано, що техно­логія, на відміну від попередньої думки, є самостійним фактором виробництва, головним джерелом зростання суспільного багатства в новій його формі. Еконо­місти різних шкіл і напрямків зосередились на визначенні особливостей, притаман­них технології як фактору виробництва, механізму формування технологічних переваг і технологічної конкурентоспроможності підприємств.

Сучасні дослідження у цьому напрямку виявили два головних підходи, які розрізняються як за їх теоретичними постулатами, так і за логікою дослідження. Прихильники першого підходу використовують гіпотезу Й. Шумпетера, згідно з якою володіння монопольною владою породжує технологічні інновації в нестабіль­ному ринковому середовищі, реалізація яких приводить до зростання конкуренто­спроможності підприємства. Ланцюг причинності в рамках даного підходу відобра­жається як структура ринку (монополізація) — інновація — зростання конкурен­то­спроможності [4, с. 68].

Опоненти даного підходу стверджують про відсутність будь-якої кореляції між структурою ринку і рівнем конкурентоспроможності, спираючись на виключну склад­ність її емпіричного підтвердження, а також на гіпотезу Х-неефективності [5, с. 660].

Будь-яка теорія, як відомо, втілює в собі чотири головних компоненти, а саме:

емпіричну основу (накопичений досвід, спостереження), яка вимагає теоре­тич­ного осмислення;

теоретичну основу (аксіоми, допущення, гіпотези, постулати);

логіку теорії (правила логічного обґрунтування висновків та положень);

власне зміст теорії (сукупність висновків, стверджень, положень та їх обґрун­тувань).

Наведені компоненти повинна втілювати в собі і теорія конкурентоспро­можності, емпіричну основу якої, на думку автора, можуть складати принаймні три види спостережень.