Модели поведения партнеров в процессе функционирования социального института инвестиционной деятельности. Удосконалення системи показників роботи залізничного транспорту в умовах його комерціалізації, страница 71

Література: 1. Бланк І.А. Фінансовий менеджмент: Навчальний курс. — К.: Ніка-Центр, 1999. — 528 с. 2. Діяк І.В. Енергетична безпека України. — К.: Інтеграл, 2000. — 106 с. 3. Президентський вісник. — 2001. — №46 (72). — С. 11. 4. Науменкова С.В., Дехтяр Н.А. Фінансові аспекти структурної перебудови нафтогазового комплексу //Фі­нанси України. — 2000. — №9. — С. 37-44.

НЕПЕРЕРВНА ОСВІТА ЯК ОСНОВА                   УДК 330.1

ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

Ходаченко Т.Г.,

 
 


аспірант Харківського державного

педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди

У сучасних умовах освіта виступає одним із факторів соціально-економічного роз­витку суспільства. З його розвитком інтерес до людини зростає, особливо до її освіт­нього рівня та кваліфікації. Умови, в яких опиняється людина, змушують постій­но відчувати потребу в освіті протягом усього свідомого життя. Безперервна освіта є постійною вимогою часу, тому що саме від нарощування інтелектуального потен­ціа­лу країни буде залежати подальший розвиток цивілізації. Тому більшість країн сві­ту (США, Японія, Канада та ін.) надають пріоритетного значення саме освітянській галузі.

Головна задача безперервної освіти в нашій країні — не тільки компенсувати можливі недоробки окремих ланок освіти, прискорити професійну адаптацію робіт­ників і спеціалістів до соціально-економічних потреб, що постійно змінюються, а й формувати всебічно та гармонійно розвинуту особистість незалежно від віку, здобу­тої професії чи спеціальності [1].

На жаль, в Україні проблемі неперервної освіти належної уваги не приді­ля­ється. Кожний елемент структури, починаючи з дошкільних закладів і кінчаючи систе­мою перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів, розглядається дер­жавою окремо, а не як єдиний комплекс, який повинен озброювати кожного члена суспільства знаннями, формувати його науковий світогляд, розвивати пізнавальні здібності, трудову активність, навчати жити і працювати в умовах ринкових від­носин, орієнтуватись у суспільстві, що постійно змінюється, та нарощувати освітній, духовний і культурний потенціал країни, хоча у Національній програмі розвитку освіти України в ХХІ столітті напрямки реалізації неперервної освіти з урахуванням світових тенденцій визначені [2]. Проте дошкільні заклади держава залишає без засобів для існування, постійно скорочуючи видатки з державного бюджету. Загаль­но­освітня середня школа на сучасному етапі також не має належного фінансування. Слід зауважити, що при зростанні кількості середніх шкіл, матеріальна база їх залишається слабкою. Кожна школа потребує капітального ремонту. Діючий фонд шкіл не відповідає сучасним санітарно-гігієнічним вимогам. Що ж стосовно комп'ю­теризації, то лише невеликий їх відсоток має власні комп'ютери. Більшість дітей не уявляють, як працювати з новітніми комп'ютерними технологіями. Вміння працю­вати з комп'ютерами — це вимога часу. В цьому питанні наша країна відстала років на двадцять. Якщо в розвинених країнах питання комп'ютеризації навчання було вирішене ще у 90-х роках ХХ ст., то в Україні на початку ХХІ ст. навчально-мате­ріаль­на база практично не поновлюється, що негативно відображається на впровад­женні в навчальний процес інформаційних технологій.

Для виведення народної вітчизняної освіти зі складного становища необхідно більш широко використовувати різноманітні джерела фінансування (кошти держ­бюджету та підприємств, власні кошти громадян та інші надходження), істотно збіль­шувати обсяг видатків на її розвиток та удосконалювати структуру капітальних вкладень.

В останні роки держава позитивно впливає на розвиток професійно-технічної і вищої освіти. Розширюється спектр професій, за якими готуються фахівці в системі профосвіти, з'являються нові типи навчальних закладів, покликані готувати висококваліфікованих робітників для наукомістких виробництв і освоєння нових технологій, активно вводяться в практику прямі договори між ПТУ і підприємствами, що дають змогу підвищувати зацікавленість народного господарства у безперерв­ній освіті. За допомогою держави створюються різнопрофільні ліцеї і гімназії, коледжі, де активніше використовуються нові методи і форми навчання та вихо­ван­ня. Підвищенню престижу таких закладів сприяє залучення до навчального процесу викладачів вищої школи.