Концепция формирования инновационной модели социально-экономического развития Харьковской области "Харьков как инновационный порт", страница 24

У 2000 р. з’явилась тенденція до підвищення норми прибутку на вкладений капітал (0,54 коп. на кожну гривню, вкладену в активи). Головними чинниками зростання є рентабельність продажу (60%) та використання обігових коштів у сфері виробництва (43%). Разом з цим збільшення питомої ваги обігових коштів у сфері обертання майже на 7% негативно вплинуло на рівень норми прибутку. Загалом на протязі останніх чотирьох років термін перебування обігових коштів у сфері вироб­ництва не перевищив 35% від загального періоду повного обороту в той час, як у сфері обігу обігові кошти знаходились від 148 днів (2000 р.) до 210 днів (1999 р.). Це було пов’язано з довготерміновою іммобілізацією обігових коштів промислових підприємств у дебіторській заборгованості. У 2000 р. почала формуватися тенден­ція їх зниження у сфері обігу. Якщо у 1999 р. цей період складав 130,5 днів, то у 2000 р. — 110. Але питома вага періоду перебування обігових коштів у дебіторський заборгованості складає 45,5% від повного оберту, тобто майже на половину часу обігові кошти вилучені з відтворювальних процесів. Це суттєво знижує їх ефективність і поглиблює дефіцит обігових коштів промислових структур.

У 2000 р. збільшився індекс виробництва товарів народного споживання на 16,6%, із них продовольчих товарів — на 6,4%, непродовольчих — на 12,2%. Ця тенденція відповідає світовим зрушенням у виробництві товарів народного споживання і підтверджує доцільність подальшого розвитку промислового комп­лексу регіону, здатного виробляти конкурентоспроможні товари народного спо­живання.

Разом з цим треба відзначити, що галузеві зрушення у промисловому комплексі Харківської області, які призвели до зменшення питомої ваги підпри­ємств машинобудування і металообробки з 50,1% у 1999 р. до 28,8% у 2000 р., не можуть бути компенсовані нарощуванням питомої ваги таких галузей, як електроенергетика (з 3,4% до 15,1%) та паливна промисловість (з 1,1% до 12.5%). Це пов’язане з тим, що інноваційний потенціал області зосереджено на підприємствах машинобудівного комплексу регіону.

Сільське господарство — один із найважливіших секторів економіки Харківського регіону. Він створює 12% від загальної доданої вартості, але на протя­зі останнього часу сільське господарство є збитковим, спостерігається неста­ча обігових коштів. Зміна структури власності привела до підвищення індексу про­дук­ції, виробленої у 2000 р. сільськогосподарськими підприємствами, на 16,7%. Найбільшу питому вагу має виробництво продукції рослинництва — 66,2%. Але рентабельною є тільки така продукція рослинництва, як зерно, насін­ня соняшнику, картопля, цукрові буряки (в середньому біля 50%); в той же час виробництво м’ясо-молочної продукції є збитковим. Це призводить до змен­шення чисельності худоби, птиці.

В області недостатньо налагоджений зв’язок між підприємствами пере­роб­ної галузі, слабко розвинена торгівельна інфраструктура, загострені соціально-побутові та екологічні проблеми.

Сфера послуг активно розвивається на Харківщині завдяки зростанню попиту населення та юридичних осіб. З 1996 по 2000 р. у галузі сформувалась позитивна динаміка кількісних показників. Розвивається великий та середній бізнес. Сфера послуг є достатньо різноманітною, тому до дослідження були включені такі найважливіші її галузі, як транспорт, зв’язок, інформаційні послуги.

Розвиток структури послуг відповідає світовим тенденціям. Превалюють комунальні послуги — 41%, пасажирський транспорт складає 19%, виховання та освіта — 10%, зв’язок — 9,4%, житлове господарство — 8,32%. Разом з цим підвищується рівень цін на традиційні послуги, зростає питома вага платних послуг.

Таким чином, підприємства промисловості, транспорту, зв'язку, сільського господарства мають наступні основні вади: значний знос основних фондів, висо­кий рівень конкуренції з боку іноземних виробників, недостатній обсяг фінан­сування, висока витратність виробництва. Сильними сторонами загальних галузей економіки є перевага недержавних форм власності, певний техніко-економічний потенціал, що дає можливість створення й запровадження безвідходних технологій.