Самоорганізація — це властивість системи здобувати просторову, функціональну, логічну чи іншу структуру без специфічного впливу ззовні, який можна визначити як вплив, тим чи іншим способом спрямований на формування в системі заданої структури елементів і їхніх взаємозв'язків.
Спираючись на здатність підприємства до самоорганізації, можна перейти на якісно інший рівень формування та реалізації стратегії: забезпечувати управління не власне підприємством, а його процесами самоорганізації. У процесі самоорганізації підприємство адаптується до динамічного зовнішнього середовища, формується погоджена стратегія. При цьому якісно міняється і підхід до управління за рахунок стимулювання процесів самоврядування і самонавчання.
Сучасне акціонерне товариство містить у собі безліч різних підсистем. Орієнтація на розкриття потенціалу і його відповідність можливостям середовища припускає координацію діяльності цих підсистем, сприяє формуванню погодженої стратегії, що необхідно при управлінні розвитком на основі використання здатності підприємства до самоорганізації.
Основою самоорганізації є горизонтальна структуризація саме на нижніх рівнях управління, тобто там, де можливі процеси, що постійно підтримують мінімальну інтенсивність діяльності, і створення органічних структур. При такому підході відбувається перерозподіл функціональних обов'язків між підрозділами підприємства. Передача економічних прав підрозділам не означає втрати цілісності підприємства. Надання прав повинно відбуватися на основі узгодження інетересів усього підприємства, підрозділів і впливових угруповань фізичних осіб.
Підрозділам вигідно мати економічні права. У динамічних ринкових умовах тривале узгодження рішень з керівництвом обертається втратою прибутку. Передача економічних прав підрозділам залишає за керівництвом вироблення стратегії розвитку в цілому, тобто, з метою концентрації зусиль на управлінні факторами, що визначають долю всього підприємства, керівництво звільняється від частини проблем.
Підприємство, як усяка надскладна система, складається з безлічі підсистем, що повинні працювати узгоджено. Спроба налагодити роботу будь-якої підсистеми без обліку системних факторів і вживання спеціальних заходів координації неминуче призведе до неузгодженості підсистем і значних втрат унаслідок руйнування системних синергетичних ефектів.
Звичайно система має кілька стійких станів рівноваги, пов'язаних з використанням вертикальної або органічної структури. При невеликих змінах зовнішнього середовища підприємство, як єдина система, залишається в рамках колишньої траєкторії розвитку. Управління на основі самоорганізації в цьому випадку полягає у вживанні заходів, що сприяють поверненню системи на її траєкторію розвитку і заняттю кращої позиції на ній. У випадку значних змін середовища система змушена змінювати траєкторію розвитку. Цього разу управління на основі самоорганізації полягає в створенні умов, що допомагають системі правильно вибрати нову траєкторію, прийти на неї з мінімальними зусиллями і втратами, зайняти на цій траєкторії кращу позицію.
Реалізація розробленої стратегії ставить систему перед вибором, за яким за можливих напрямків можна продовжувати свій розвиток. Вибір тієї чи іншої траєкторії розвитку може призвести до зміни стану рівноваги підприємства, однак у ряді випадків підприємство навіть після успішного переходу до нового стану рівноваги має тенденцію повертатися до старої траєкторії.
Конкурентна перевага горизонтальної організаційної структури полягає в здатності оперативно обробляти велику кількість динамічної, мінливої, невизначеної і нечіткої інформації. Ця здатність дозволяє мінімізувати упущену вигоду. Горизонтальні системи за рахунок своєї гнучкості найбільш повно можуть використовувати потенціал ринку. Вертикальні організаційні структури найбільш адекватні стабільному середовищу.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.