Концепция формирования инновационной модели социально-экономического развития Харьковской области "Харьков как инновационный порт", страница 44

О. Краковський вважає корпоративне управління практикою та вивченням шляхів удосконалення взаємовідносин між різними зацікавленими особами в корпорації. Водночас, за його думкою, основна проблема корпоративного управ­ління заключається у створенні механізмів контролю аутсайдерів (звичайно це кредиторів та мінорітарних акціонерів) над інсайдерами (вищим керівництвом та акціонером з контрольним або блокуючим пакетами акцій).

Б. Мільнер, П. Забєлін, І. Гурков, Є. Абрамова та інші вчені, навпаки, прак­тично ототожнюють корпоративне управління з управлінням акціонерним това­риством загалом. При цьому сфера управлінських рішень у корпоративному управ­лінні з суто корпоративних (насамперед фінансово-майнових) відносин поши­рюється на маркетинг, підготовку й організацію виробництва, організацію праці та інші аспекти управління діяльністю АТ. Проте для більшості учасників корпоративних відносин зазначені сфери підприємницької діяльності не є пріоритетними, оскільки не надають прямого впливу на їхні фінансово-майнові інтереси. Для акціонерів, вищого керівництва, персоналу, комерційних партнерів, держави та громадськості більше значення мають стратегічні рішення, виходячи з яких формується поточна політика управління корпорацією. Крім того, ефективне прийняття та реалізація більшості управлінських рішень у АТ переважно здійсню­ється через використання адміністративних або економічних методів управління, а не через досягнення консенсусу, як це є властивим для корпоративного управ­ління. Ще однією з вад такого "всеосяжного" підходу є відсутність уваги до умов корпоративної угоди, тобто норм та правил, що на вищому рівні корпорації регламентують взаємовідносини учасників корпоративних відносин.

З цієї точки зору більш змістовним є визначення Світового банку, за яким корпоративне управління поєднує в собі норми законодавства, нор­мативні акти та практику господарювання в приватному секторі, що дозволяє корпораціям залучати фінансові та кадрові ресурси, ефективно здійснювати господарську діяльність [4, с. 11]. За допомогою корпоративного управління корпорації про­довжують власне функціонування, накопичуючи довгострокову економічну вартість шляхом підвищення вартості акцій та дотримуючись при цьому інтересів акціонерів і суспільства загалом. Головними ознаками ефек­тивного корпора­тивного управління, за думкою фахівців Світового банку, є наступні:

1) прозорість відповідної інформації про діяльність корпорації, а також здійснення контролю за діяльністю її вищих виконавчих органів;

2) всебічний захист прав і прерогатив акціонерів;

3) незалежність спостережної ради при визначенні стратегії корпорації та найважливіших господарських рішень, наймі і звільненні вищих керівників.

Наведене визначення досить повно охоплює сферу корпоративного управління, але майже не дає уявлення про властиві для нього методи регулювання корпоративних відносин та вирішення корпоративних конфліктів у акціонерному товаристві. Крім того, при такому підході явно недостатньо уваги надається необхідності досягнення консенсусу інтересів учасників корпоративних відносин при обґрунтуванні шляхів розвитку корпорації.

Ще більш широке визначення корпоративного управління пропонує С. Нестор, який виділяє в ньому дві сторони. З одного боку, корпоративне управ­ління містить взаємовідносини і, виходячи з цього, моделі поведінки різних учас­ників корпорації з обмеженою відповідальністю; спосіб взаємодії між менедже­ра­ми (керівниками) та акціонерами, а також працівниками, кредиторами, головними споживачами і громадськістю з метою формування корпоративної стратегії. Зазначені проблеми є біхевіоральною стороною корпоративного управління. З іншого боку, концепція корпоративного управління стосується також певних норм і правил, які визначають корпоративні відносини та приватну поведінку їхніх учасників. Ці норми складаються з акціонерного законодавства, нормативних положень у галузі цінних паперів і вимог щодо котирування на фондовій біржі, що також можуть бути приватними на рівні саморегулювання. Норми і правила корпоративних відносин С. Нестор відносить до нормативної сторони корпо­ративного управління [2]. Але здається, що в цьому випадку нормативна сторона корпоративного управління буде далеко виходити за межі корпоративних відно­син, які стосуються одного акціонерного товариства.