Основные тенденции социального развития коллектива в экономически развитых странах. Способы активизации трудовой деятельности персонала предприятия. Принципи праксеології — новий напрямок розвитку мотивації на підприємстві, страница 50

Низька інноваційність може бути пов’язана не тільки з неспроможністю фірми до впровадження інновацій, але й із середовищем навколо фірми, яке не сприяє використанню інноваційних систем. Розумне впровадження інновацій іноді вимагає отримання постачальниками та клієнтами нового досвіду, а також осмислення змін, що відбуваються. Іноді від постачальників і клієнтів вимагається вироблення нових навичок чи зміна методів роботи. Досліди показали, що ріст продуктивності промисловості пов’язаний не тільки з продукцією, але й з дифузією інновацій. Процес дифузії залежить від порозуміння фірми з постачальниками й клієнтами. Фірма повинна довести їм, що впровадження інновацій окупиться та принесе зиск, навіть якщо в часі впровадження виникнуть тимчасові труднощі.

Можна виділити дві основні форми державної політики підвищення інноваційності підприємств: "зоорієнтованної на місію", що переважала у Великобританії і "зоорієнтованної на дифузію", що домінувала в Німеччині та Швейцарії. Політика "зорієнтована на місію" базується на фінансуванні обмеженої кількості дорогих науково-дослідних проектів у галузі високих технологій. Найчастіше участь в таких проектах бере обмежена кількість великих фірм, що не зацікавленні в розголошенні результатів досліджень і у виникненні під час науково-дослідного процесу додаткових напрямків досліджень. Політика "зоорієнтована на дифузію", навпаки, не має на меті виконання запланованої програми з отриманням конкретних результатів, а служить створенню умов та середовища для сприятливого розвитку інноваційних процесів (допомога в науковій співпраці, розвиток стандартизації, навчання та вдосконалення).

Знайомлячись з формами інноваційної політики різних країн стає зрозумілим те, що в основі багатьох з них, зокрема європейських, застосовуються методи використані при народженні економічного "дива" Японії.

Економічний і технологічний успіх повоєнної Японії був здійснений завдяки сильному керівництву Міністерства промисловості та промислової політики (МІТІ). Звичайно не можна недооцінювати ролі керівництва в цій справі, зокрема керівництва МІТІ, але результат було отримано, коли одночасно запрацювали структури промисловості, науки, уряду Японії, основних політичних партій, підприємці, менеджери, робітники. Особлива роль відводилась науковцям; вони змогли швидше й детальніше визначити технології майбутнього, аніж це б зробили уряд і промисловість. Окрім того вважається, що таємниця японської промисловості і технологічного успіху полягають у централізованому плануванні. Сам механізм політики був складним і різнобічним, забирав багато часу і вимагав пошуку консенсусу. Для вирішення проблем та подальшого розвитку економіки урядові інстанції Японії та відповідні структури промисловості країни, університети постійно відслідковували суспільні зміни, напрямки розвитку науки і техніки, вивчали технологічні потреби.

Практично всі промислові спілки та наукові товариства Японії створювали групи спеціалістів для вивчення й аналізу ринкових технологічних проблем. Саме результати цих аналітичних досліджень і формували урядову політику в цьому питанні. Дуже часто лідери промисловості подавали рекомендації керівництву МІТІ про можливі шляхи і напрямки вирішення тих чи інших проблем. Неодноразово вони виступали ініціаторами створення національних науково-дослідних проектів та спеціальних дослідницьких груп.

Вже багато років досвід Японії в цих питаннях є чинником ферменту в США та Західній Європі. Між іншим під впливом Японського досвіду велика кількість вищих навчальних закладів Великобританії почала реформу існуючої системи відокремленого галузевого вивчення: механічної інженерії, фізики, електроніки, що гальмувала розвиток нових технологій, які нерідко виникають на стику існуючих технологій.

Аналізуючи досвід підприємств різних країн даної галузі зроблено висновки про необхідність застосування наступних заходів:

скорочення витрат часу на транспортування продукції;

скорочення циклу життя продукту;