Дія електричного струму на організм людини і основні види ураження електричним струмом. Безпека праці при виконанні земляних робіт, страница 39

Вібропогрулувач вмикають лише після опускання його на палю і по­слаблення підтримуючих поліспастів. Послаблений стан поліспастів по­винен зберігатись протягом усієї роботи вібратора, щоб у випадку аварії з наголовником вібратор не міг упасти і викликати динамічний ри­вок поліспаста. Під час перерви в роботі вібратор необхідно вимкнути.

Для підтягування паль до основи копра закріплюється відвідний блок. Підтягування паль виконується по прямій лінії в межах видимості для моториста установки. Похила забивка паль виконується тільки за до­помогою універсальних і спеціально обладнаних копрів.

Залежно від основи не всі палі можуть бути поставлені за довжи­ною на проектну відмітку. У такому випадку треба зрубити верхівки незабитих паль. При зрубі верхівок не забитих залізобетонних чи дерев'я­них паль необхідно передбачити заходи проти раптового падіння зрубленої частини паді. Незабиті дерев’яні палі перед спилюванням треба за­кріпити, щоб запобігти падінню, якщо довжина не забитої частини пере­вищує 1,5 м. Якщо цей розмір менший, закріплювати необов’язково.

6.4. Заходи безпеки при гідроізоляційних роботах

Будівельні конструкції і трубопроводи під дією води і різних аг­ресивних середовищ руйнуються. Для захисту їх використовуються різні види гідроізоляції. При цьому враховують такі фактори, як вологість, агресивність середовища, гідростатичний напір, температура і механіч­на дія. Гідроізоляційні роботи виконуються з різними гарячими бітума­ми, клеями, епоксидними мастиками, рулонними матеріалами, пластмасами, лаками, смолами тощо.

Всі ці матеріали можуть виділяти газоподібні речовини і створюва­ти вибухове і пожеженебезпечне середовище, а також шкідливо діяти на організм людини.

Основні причини травматизму під час гідроізоляційних робіт: наяв­ність великого обсягу ручних робіт, незадовільна організація робочих місць, недостатня навченість ізоліровщиків, виконання робіт на висоті, проведення цих робіт без індивідуальних засобів захисту та ін.

Перед нанесеням гідроізоляційних матеріалів конструкції треба відповідно підготувати, очистити від пилу і бруду, просушити і обґрунтувати. Підготовку поверхонь для ізоляції виконують за допомогою пневматичних і електроударних інструментів, піскоструйними апаратами і механічними дротяними щітками. Після висихання грунтуючого шару наносять постійний ізоляційний шар.

Бетонні конструкції від дії агресивних вод захищають синтетичними смолами, лаками, емалями. Для захисту їх від напірних вод використову­ють гарячу асфальтну гідроізоляцію, від безнапірних вод - цементно-штукатурну гідроізоляцію.

Штукатурну цементну гідроізоляцію наносять ручним способом чи цементопушкою у 2-3 шари товщиною 20...30 мм. Там, де конкретний шар буде працювати на відрив, його армують стальним дротом. Торкретування в основному використовується для захисту монолітних конструкцій від дії гідростатичного напору. Поверх торкретного шару, який виконується з цементу тієї ж марки, що і бетон, наносять бітумну гідроізоляцію.

Бітумними гідроізоляціями, які бувають холодними і гарячими, захищають трубопроводи, як правило, при великих обсягах робіт вони повинні бути максимально механізованими.

Очистка, ізоляція і укладка трубопроводів повинна виконуватися поточно-сумісним способом відповідно до проекту виконання робіт під безпосереднім керівництвом виконроба чи майстра.

До початку робіт треба ознайомити працівників з виробничою інструкцією до виконання очистки та ізоляції трубопроводів, ізоліровщики повин­ні працювати в спецодязі, що передбачений типовими галузевими норками (костюми, черевики, рукавиці, при наклейці рулонних матеріалів, крім цього, брезентові наколінники). Одяг повинен бути щільно застебнутий навколо шиї, рук і ніг. При роботі з матеріалами із мінеральної вати чи повсті робітнику повинен видаватися комбінезон з щільної тканини з за­в'язками на рукавах, кінцях етанів, біля коміра, гумові рукавиці, оку­ляри і респіратори.