Нормують заземлення за ДЕСТ 12.1.030-81, згідно з яким захисне заземлення влаштовують в усіх електроустановках незалежно від категорії приміщень при напрузі 300 В і більше при змінному струмі та 440 В і більше при постійному струмі; в зовнішніх установках та приміщеннях особливо небезпечних і з підвищеною небезпекою - при напрузі 36 В і вище; у вибухонебезпечних приміщаннях - при всіх значеннях напруги як постійного, так і змінного струму.
Заземленню підлягають усі металеві неструмоведучі частини електричного обладнання, які внаслідок пошкодження ізоляції можуть опинитись під напругою і до яких може доторкнутися людина. Це металеві корпуси електричних машин, трансформаторів, світильників, приводи електричних апаратів, металеві кожухи, ящики, щитки електроустановок тощо.
Згідно з ДЕСТ 12.1.030-81 заземлюючий пристрій - це сукупність конструктивно об’єднаних заземлювачів (одного чи кількох металевих елементів, заглиблених на відповідну глибину у грунт) і заземлюючих провідників, то з’єднують заземлюване обладнання з заземлювачами.
Залежно від розміщення заземлювачів відносно заземлюваного обладнання заземлюючі пристрої поділяють на виносні і контурні. Виносні заземлювачі розміщують на деякій відстані від заземлюваного обладнання, а контурні - за контуром на деякій відстані від нього.
Заземлювачі можуть бути природними та штучними. Природний заземлювач - це заземлювач, для якого використовуються електропровідні частини будівельних і виробничих конструкцій та комунікацій. Для природних заземлювачів застосовують прокладені в землі водопровідні та інші металеві трубопроводи, металеві конструкції та арматуру залізобетонних фундаментів, що мають контакт із землею; прокладені в землі оболонки силових електричних кабелів та ін.
Для влаштування штучних заземлюючих пристроїв використовують сталеві вертикально закладені в землю труби діаметром від 3 до 5 см, товщиною стінок не менш як 3...5 мм, довжиною 2,5...3 м; металеві стержні діаметром 10...12 мм, довжиною до 10 м; кутникову сталь 40 х 40 мм довжиною 2,5...5 м та ін.
Заземлені провідники повинні мати між собою надійний електричний контакт. Їх сполучають зварюванням до корпуса електрообладнання заземлюючий провідник приєднують надійним болтовим з’єднанням.
Заземлюючі пристрої, щоб виконувати свою захисну роль, повинні мати досить малий опір. Цей опір обчислюється з відношення напруги на заземлювачі до сили струму, який проходить через нього в землю. Він складається з опору заземлювача відносно землі, опору заземлювача як металевого провідника та опору заземлюючих провідників, які сполучають заземлювач з корпусом обладнання. Опір заземлюючого пристрою залежить від питомого опору грунту, у якому його прокладено, типу, розмірів, кількості та взаємного розміщення електродів.
Відповідно до ДЕС'Г 12.1.030-81 та правил ПУЕ допустимий загальний опір заземлюючих пристроїв, які споруджено в мережах напругою 380/220 В, повинен бути не більшим за 4 Ом.
На кожний заземлюючий пристрій, що знаходиться в експлуатації, складається паспорт, що включає схему заземлення, його технічні дані, результати перевірки його стану, характер проведення ремонтів.
Технічний стан заземлюючого пристрою визначається зовнішнім оглядом видимої частини (відсутність обривів і незадовільних контактів установки з заземлюючим пристроєм) і опором. Опір заземлюючого пристрою та питомий опір грунту вимірюють у період найменшої провідності грунту: влітку при найбільшому просиханні грунту, взимку - при найбільшому його промерзанні.
Вимірюваний опір не повинен перевищувати допустимої норми. Планові вимірювання опору заземлюючого пристрою треба виконувати перед веденням його в експлуатацію, а потім не рідше одного разу на рік та після капітального ремонту. Наземну частину заземлюючого пристрою оглядають не рідше одного разу на шість місяців, а у вологих і особливо вологих приміщеннях - не рідше одного разу на три місяці.
Захисне занулення
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.