Основные тенденции социального развития коллектива в экономически развитых странах. Способы активизации трудовой деятельности персонала предприятия. Принципи праксеології — новий напрямок розвитку мотивації на підприємстві, страница 32

Інноваційна діяльність в Україні перебуває поки що в занедбаному стані. Перехід української економіки до ринкових відносин супроводжується зростаючим науково-технічним і технологічним відставанням від промислово розвинутих країн. Але, незважаючи на істотне зменшення фінансування, на скорочення чисельності наукових працівників, Україна має достатньо високий рівень науки, відомі в світі наукові школи, значну частину фахівців з вищою освітою в народному господарстві. Крім того, в Україні накопичений значний запас нереалізованих винаходів. Фінські фахівці, що займались пошуком у нашій державі технологій з ринковою цінністю, називають цифру 80 тис. невикористаних патентів, в т.ч. 45 тис. технологій для продажу [2, с. 11]. Унікальність ситуації в Україні полягає, з одного боку, у наявності значного фундаментального і технологічного потенціалів, ква­лі­фікованих кадрів, в окремих випадках унікальної науково-виробничої бази, а з іншого — у вкрай слабкій орієнтованості цього багатства на реалізацію інновацій.

Інновації звичайно вимагають широкомасштабної державної підтримки і тому значною мірою обумовлені державною політикою. Для створення передумов роз­витку інновацій Україна повинна реалізувати свою політику одночасно за трьома напрямками:

1) забезпечення інноваторів фінансовими ресурсами;

2) створення умов для здійснення інновацій через систему маркетин­гових, консалтингових, інжинірингових фірм, інвестиційних "ризикових" компаній і банків, бірж технологій, а також формування сприятливої інфраструктури ринку, включаючи державні програми створення технополісів, технопарків, ВЕЗ;

3) вироблення єдиних правил і механізмів координації діяльності всіх суб'єктів ринку інновацій на взаємоприйнятній основі кооперування на різних стадіях техно­логічних циклів, що забезпечує розширене відтворення інновацій і поширення дії цього механізму на інші сфери життєдіяльності (соціальні інновації).

Інноваційна політика повинна носити спрямований характер. Її зусилля мають бути сконцентровані на збереженні та розвитку інноваційного потенціалу, створенні умов для самоорганізації інноваційних суб'єктів, розкритті фронту для широких інноваційних дій.

Необхідною умовою проведення успішної інноваційної політики є національна злагода, синхронна робота всіх інститутів влади й управління, а також їхнє вміння грамотно використовувати методи диференційованого державно-правового впливу на ресурси, процеси і результати інноваційної діяльності. В Україні цих умов на даний момент немає, у їхньому створенні сконцентровані головні труднощі. Сьогод­ні державі не досить використовувати лише фактор капіталу чи обмежуватися сферою стимулювання НДДКР. Головне — навчитися впливати на "трансферт" інно­ваційної активності на всьому ланцюжку учасників, оперативно змінюючи тактику впливу на неї в залежності від життєвого циклу інновацій, враховуючи зміни ситуації на ринку.

Одним із основних принципів державної підтримки інноваційної діяльності має бути постійна її адаптація до швидкозмінного становища в країні. Для цього має бути організований постійний моніторинг стану інноваційної діяльності, забезпе­чений зворотний зв'язок для коригування та переадресації політики. Мають бути задані бажані результати, при досягненні яких активна фаза реалізації політики держави має змінюватися пасивною фазою. До цього моменту включаються меха­нізми самоорганізації інноваційних суб'єктів, що приводять до саморозвитку ситуа­ції. Іншим принципом реалізації інноваційного підприємництва має стати пріори­тетне поетапне формування нормативно-правової бази інноваційної діяльності.

В Україні варто створити ефективно діючу систему державних замовлень на науково-технічну продукцію. Слід підвищити роль ринкової конкуренції в сфері роз­робки і виробництва наукової продукції шляхом проведення конкурсу серед най­більш ефективних НДДКР при обов'язковому державному фінансуванні пріоритет­ної частини обсягу відібраних робіт. Інакше кажучи, мова йде про так званий принцип "стартових грошей", який одержав поширення в Японії.