Основные тенденции социального развития коллектива в экономически развитых странах. Способы активизации трудовой деятельности персонала предприятия. Принципи праксеології — новий напрямок розвитку мотивації на підприємстві, страница 16

Ці три підходи не вичерпують один одного. Навпаки, багато керівників керу­ються ними всіма одночасно, намагаючись знайти таке рішення, яке б задоволь­нило найбільшу кількість людей, не порушило прав жодної людини і було б справедливим по відношенню до всіх.

УДК 339.97

Біловодська О.

9. Досвід промислово розвинутих країн світу у формуванні інноваційної політики

Для розвитку світової економіки питання інноваційного розвитку на макро- та мікроекономічному рівні стають все актуальнішими. Це зумовлено, в першу чергу, усві­домленням позитивної ролі інновацій не тільки для виходу зі складної економічної си­туа­ції, яка характерна саме для нашої держави, а також і для збереження ста­більності розвитку економіки та надання нового імпульсу для зростання в індустріально розвинутих країнах.

Неухильне зростання обсягів продажу наукомісткої продукції свідчить про все більшу увагу, яку держави — світові лідери — приділяють проблемам якнайшвидшої реа­лі­зації нововведень. Так, провідне місце (близько 70%) у експорті найбільш роз­ви­­ну­­тих країн (в тому числі США, Німеччина, Японія) посідають саме наукомісткі, ви­со­котехнологічні товари [1].

На сучасному етапі безумовним лідером у масштабах поширення іннова­цій­них процесів виступають США, оскільки їх частка в останні півстоліття становить по­над 60% усіх технічних інновацій. Згідно з даними інноваційних обстежень, інно­ва­­цій­но активними у Франції, Великобританії та Німеччині є 70 — 82% підпри­ємств цих країн. У Канаді 84% компаній впроваджували інновації в 1999 — 2000 рр., при­чому 53% впровадили нові та унікальні для свого ринку процеси та продукти. Крім того, Франція посідає четверте місце серед промислово розвинутих країн (після США, Японії та Німеччини) за загальною сумою витрат на НДДКР і друге (після США) — за питомою вагою на одного мешканця країни [2].

Перш ніж перейти до характеристики інноваційної політики різних країн світу необхідно визначитися з сутністю даного поняття. На думку автора, інноваційна по­лі­тика — це діяльність, спрямована на досягнення поставлених цілей у галузі науково-тех­нічного прогресу та реалізації інновацій. Інноваційна політика об`єднує науку, тех­ні­ку, підприємництво, економіку та управління, тобто практично всі сфери соці­аль­но-еко­номічного середовища, включаючи виробництво, фінансово-кредитні установи, науково-технічний потенціал, рівень науково-технічної грамотності населення.

У сучасній світовій практиці виділяють такі групи країн за орієнтацією іннова­цій­ної політики [3]:

країни, які орієнтуються на лідерство в науці, реалізацію великомасштабних цільових проектів, що охоплюють всі стадії науково-промислового циклу, як прави­ло, зі значною часткою науково-інноваційного потенціалу в захисному секторі (США, Англія, Франція);

країни, які орієнтуються на поширення нововведень, створення сприятливого ін­новаційного середовища, раціоналізацію всієї структури економіки (Німеччина, Швеція, Швейцарія);

країни, які стимулюють нововведення шляхом розвитку інноваційної інфра­струк­тури, сприйняття досягнень світового науково-технічного прогресу, координа­цію дій різних секторів у галузі науки й технологій (Японія, Південна Корея).

В залежності від характеру зв’язку фінансового капіталу та інноваційного біз­не­су виділяють країни, де основне джерело зовнішнього фінансування — ринки цін­них паперів (США, Великобританія, Австралія), і країни, де значну роль відіграють банки (країни континентальної Європи та Японія) [4]. Існує й інше групування країн за варіантами інноваційної політики [1; 6]:

1. Політика "технологічного поштовху" ґрунтується на тому, що пріоритетні нап­рям­­ки розвитку науки та техніки визначаються державою, котра володіє необхід­ни­ми мате­рі­аль­ними ресурсами, експертизою та інформаційним забезпеченням. Такий варі­ант ін­но­ваційної політики виходить з наявності науково-технічних та соціально-економічних проб­лем і передбачає для їх вирішення розробку різних державних прог­рам, великих капіта­ло­­­вкла­день, інших прямих форм державної участі у регулюванні інноваційних процесів. Ха­рак­­терним прикладом такої політики є політика уряду США у 40 — 50-і роки, коли ство­_­­рю­вались принципово нові напрями в галузі елект­ро­ніки, ЕОМ, зв`язку, авіабудування.