Основные тенденции социального развития коллектива в экономически развитых странах. Способы активизации трудовой деятельности персонала предприятия. Принципи праксеології — новий напрямок розвитку мотивації на підприємстві, страница 13

Американська практика організації пошукових досліджень і впровадження ре­зуль­татів у виробництво призвела до появи своєрідної форми підприємництва — ризикового бізнесу. Ризикові підприємства — невеликі за розміром, зайняті роз­роб­кою наукових ідей і перетворенням їх у нові технології та продукти. Цим вони відріз­ня­ються від звичайних форм малого та середнього бізнесу. Основна сфера поши­рен­ня ризи­ко­­вого бізнесу — новітні наукомісткі галузі: електроніка, інформатика, хімія, нові за­соби зв’язку, біоінженерія. Ризикове підприємство як форма госпо­дарю­вання в ін­но­ваційному потоці виконує важливу роль посередника між фунда­мен­тальними дослідженнями і масовим виробництвом нового продукту. У такому партнерстві провідна роль у ба­зо­вих дослідженнях належить великим передовим фірмам, що володіють значними фінансовими, матеріальними та людськими ресур­сами для організації довгост­ро­ко­вих проектів з великою часткою ризику й невиз­на­че­ністю комерційного результату. В той же час невеликі підприємницькі фірми відіграють головну роль у розробці нових продуктів і посиленні інноваційної діяль­ності вже існуючих фірм. Ризикові підпри­єм­ства доводять наукові відкриття до промислової технології і передають ре­зультати великим фірмам, що організовують масове виробництво на основі но­вих методів. Так, "електронна революція" здійсню­ва­лася спільними зусиллями великих і малих (ризикових) фірм. Значення ризи­ко­вих інноваційних фірм не обмежується техно­ло­гіч­ною стороною справи, вони ство­рю­ють новий інвестиційний механізм, адек­ват­ний потребам швидкого розвитку на базі революційних змін у продуктивних силах.

Японська модель організації дослідницького процесу у великих фірмах засно­ва­на на принципах тісної кооперації науки і виробництва. Їхній досвід організації про­цесу впровадження на основі спільних дослідницьких асоціацій має ряд переваг, що дозволяють різко скоротити термін (до 2 – 4-х років) між розробкою фундамен­таль­ної ідеї та її втіленням у базову технологію і готовий продукт. По-перше, взає­модія пред­­ставників фундаментальної й прикладної науки, університетів і фірм, вче­них різних шкіл і напрямків, добре налагоджений обмін інформацією й ідеями дають швидкий і значний результат. По-друге, теоретичні й прикладні розробки, їх впро­вадження п­е­рет­ворюються завдяки спільним діям людей у єдиний процес. Власне кажучи, впро­вад­ження нововведень фактично вмонтовано в наукову розробку і є її безпосереднім і запланованим результатом.

У японській інноваційній системі привертає увагу не тільки своєрідність ме­то­дів поширення нових технологій, але й передача імпульсів, що спонукають інших ви­ро­б­ників удосконалювати виробництво й підвищувати його ефек­тив­ність. Один із ка­на­лів цього механізму полягає в наступному. Великі японські фірми мають розгалужену систему постачальників, що працюють на одного за­мов­ника і тому залежать від нього. Фірма, що очолює цю систему, здійснює жорсткий контроль щодо якості і термінів постачання. Для цього від поста­чаль­ників вимагають використання більш досконалого устаткування й технологій, залишаючи вирішення цього питання за со­бою. Так, наприклад, коли автомо­більні корпорації стали переходити на роботу за сис­темою "точно-вчасно" з гарантією якості, то їхні постачальники змушені були про­вес­ти реорганізацію виробництва для створення відповідної виробничої бази. Суб­під­­рядники, яким не вдалося вийти на необхідний рівень технічного оснащення й ефек­тивності виробництва, випадали з цієї моделі. Результатом стало швидке впро­вад­жен­­­ня робототехніки, комп’ютерних технологій. Таким чином, кооперація малих фірм з го­лов­ними виробниками створює ефективні канали поширення нової техніки і технології.