Актуальність проблеми безпеки людини в сучасному суспільств. Ситуація з безпекою людини в Україні. Модель життєдіяльності людини. Напрямки забезпечення безпечної життєдіяльності. Основні положення теорії безпеки людини. Класифікація небезпек, страница 58

        Структура здорового способу життя повинна  являти собою органічну єдність всіх  сторін матеріально-побутового,  природного,  соціального і духовного буття  людини, яка реалізується  крізь фізіологічні,  енергетичні  і  інформаційні канали людини.

        Здоровий спосіб життя має містити в собі такі  фактори:

-  оптимальний руховий режим;

-  тренування імунітету і загартування;

-  раціональне харчування;

-  психофізіологічну регуляцію;

-  психосексуальну і статеву культуру;

-  раціональний режим життя;

-  відсутність шкідливих звичок;

-  валеологічну самоосвіту.

Формування  здорового способу життя  являє собою виключно довгий процес і  може  тривати  все життя.  Зворотній зв’язок від змін, що відбуваються  в  організмі  в  результаті  додержання цього  способу  життя  спрацьовує  не  відразу,  позитивний  ефект  іноді  відстрочений на роки.  Ось чому, нажаль, досить часто люди лише „пробують”  сам перехід, але, не  одержавши  швидкого результату,  повертаються  до  попереднього способу життя (шкідливих звичок, приємних  факторів життєдіяльності: переїдання,  алкоголь,  комфорт тощо).

4. Валеологічний аналіз здоров’я і хвороби

    Не дивлячись на багатовікові  спроби  вивчення здоров’я  людини,  воно до цього часу залишається  поняттям абстрактним, ідеальним, оскільки не має чітких критеріїв оцінки.  Очевидно саме тому до  цього  часу немає  чіткого  загальноприйнятого  визначення  поняття здоров’я.  Найбільш прийнятною вважається формулювання  ВООЗ: здоров’я – це стан  повного фізичного,  душевного  і  соціального  благополуччя, а не тільки  відсутність  хвороб  і  фізичних  вад.

Існують кілька класифікацій поняття  здоров’я.  Наприклад, виділяють „здоров’я  населення”  як статистичне поняття,  що характеризується комплексом демографічних показників (народжуваність, смертність, рівень розвитку, захворюваність, середня тривалість життя тощо).  Поняття „суспільне здоров’я” розглядається як здоров’я груп населення (за віком, статтю, соціальною, професійною приналежністю та ін. ),  що проживає на певних територіях  у певних регіонах. Існує поняття „індивідуального здоров’я” як здоров’я окремого індивіда, особистості.

До цього часу немає  єдності у поглядах  на існування меж між здоров’ям і хворобою. Одні дослідники вважають питання взагалі не коректним, оскільки організм функціонує  у досить широкому діапазоні фізіологічних параметрів (навіть у стані клінічної смерті у людини є певний запас здоров’я);  другі – що така межа є, і досить чітка; треті – що вона є, але її важко встановити. Існує і  конкретна класифікація  перехідних  станів здоров’я:

-  умовне здоров’я;

-  функціональні відхилення;

-  суміжні стани (граничні, пограничні);

-  хронічні захворювання;

-  інвалідність;

-  повна втрата функцій;

-  смертельний наслідок.

Таким чином, незалежно від наведених класифікацій  завдання в принципі полягає в тому, щоб перевести людину на більш високий рівень здоров’я. Причому з валеологічних позицій це завдання має реалізуватися стимуляцією  захисно-пристосувальних механізмів організму.

Результат такої боротьби буде залежати від того, наскільки порушений гомеостаз, і яким резервом саморегуляції володіє організм, в якому допустимому діапазоні можливостей можуть ефективно працювати його механізми адаптації. Тут доречно нагадати слова І.П. Павлова: „Людський організм є у найвищій мірі саморегулююча система, яка сама себе  підтримує, поправляє і навіть удосконалює”.

Виходячи з цього,  можна  виділити  вісім  основних  груп  показників  індивідуального здоров’я:       

1)  генетичні (генотип, відсутність  спадкових дефектів);

2)  біохімічні  (показники біологічних тканин і  рідин);

3)  метаболічні (рівень обміну речовин у стані спокою і  після  навантажень);

4)  морфологічні (рівень фізичного розвитку,  тип конституції - морфотип);