Актуальність проблеми безпеки людини в сучасному суспільств. Ситуація з безпекою людини в Україні. Модель життєдіяльності людини. Напрямки забезпечення безпечної життєдіяльності. Основні положення теорії безпеки людини. Класифікація небезпек, страница 57

Кумулятивна адаптація відрізняється такими змінами, котрі виникають у відповідь на довготривалий зовнішній або внутрішній вплив (наприклад нарощування м’язів в результаті тренувань).

Еволюційна адаптація виникає при досить тривалому збереженні нових умов, які виникли в середовищі протягом не менше 10 поколінь. Наприклад потепління (похолодання) клімату. Це призводить до адаптивних змін у генній структурі, в результаті чого для наступних поколінь подібні умови стають „своїми”, природними. (Вузькі очі у ескімосів).

Проте адаптація не завжди повинна розглядатися як позитивне явище. В залежності від виду і характеристик подразника вона може супроводжуватися різним ступенем стимуляції функціональних систем організму, які в процесі адаптації можуть не тільки активізуватися, але й виснажуватися. (Так звана „стадія виснаження” при стресі через виробіток великої кількості гормону адреналіну. Або кумулятивна адаптація до постійної інтоксикації організму нікотином, наркотиками, алкоголем у періоді хімічної залежності)

У проблемі здоров’я поняття адаптації слід вважати центральним. Суть їх взаємозалежності можна сформулювати так:

Здоров’я – це стан рівноваги між адаптаційними можливостями організму (потенціалом людини) і умовами середовища, які постійно змінюються.

Генотип і фенотип. Під генотипом розуміють спадкову основу організму, сукупність генів, локалізованих у хромосомах. Генотип формується як закономірний наслідок генетичного розвитку, обумовленого удосконаленням адаптаційних механізмів до відносно постійних і мінливих умов зовнішнього середовища.

Під фенотипом розуміють сукупність усіх ознак і властивостей організму, що сформувалися в процесі його індивідуального розвитку. Фенотип визначається, взаємодією генотипа, тобто спадкової основи організму, з умовами середовища, в яких відбувається його розвиток.

              Формування у людини знань  про здоров’я ще не гарантує того, що ця людина буде вести здоровий спосіб життя. Для цього необхідно створення у людини стійкої мотивації на здоров’я. Народжуючись здоровою, людина не відчуває свого здоров’я  до того часу, доки не виникнуть серйозні ознаки його порушення. Тоді, відчувши хворобу і одержавши тимчасове полегшення від приймання ліків, людина все більше схиляється до думки про залежність свого здоров’я саме від медицини. Тим більше, що такий підхід звільняє саму особу „працювати  над собою”, жити в режимі обмежень і навантажень.

3.  Здоровий спосіб життя як категорія

       Нині здоровий спосіб життя розглядається як основа профілактики всіх захворювань. Що ж означає цей термін „здоровий спосіб життя”?  При визначенні цього поняття стосовно конкретної особи необхідно враховувати два відправних фактора – генетичну природу даної  людини і її умови життєдіяльності.

      Здоровий спосіб життя є спосіб життєдіяльності, який відповідає генетично обумовленим типологічним особливостям даної  людини,  конкретним умовам її життя  і  направлений на формування, збереження і укріплення  здоров’я для повноцінного  виконання людиною її соціально-біологічних функцій.

        Досить часто, на  жаль, розглядається і пропонується можливість збереження і зміцнення здоров’я  за рахунок використання  якого-небудь засобу, що має дивовижні властивості (рухова активність того чи іншого виду,  харчові добавки, психотренінг, очищення організму тощо). Спроби виділити  домінуючий фактор і покласти його в основу досягнення здоров’я здійснюються давно.  Так, Гіппократ у  „здоровому способу життя”  специфічним елементом  вважав фізичне здоров’я людини (хоча й називав неправильне харчування матір’ю всіх хвороб). Демокрит же у здоровому способі життя приоритетним вважав духовний початок.        

        Очевидно, що  прагнення   досягти здоров’я  за рахунок якого-небудь одного засобу принципово не вірно,  оскільки  будь-яка із  запропонованих  „панацей”  не  в змозі охопити  всієї безлічі  взаємозв’язків  функціональних  систем людського організму  і  зв’язків  самої  людини  з  природою,  технікою і  суспільством.