Актуальність проблеми безпеки людини в сучасному суспільств. Ситуація з безпекою людини в Україні. Модель життєдіяльності людини. Напрямки забезпечення безпечної життєдіяльності. Основні положення теорії безпеки людини. Класифікація небезпек, страница 48

Радіоактивність - це здатність атомів деяких хімічних елементів (урана, торія, радія тощо) самочинно (довільно) розпадатися і випускати при цьому невидимі випромінювання. Такі елементи називаються радіоактивними.

Радіоактивні речовини розпадаються із чітко визначеною швидкістю, що вимірюється періодом напіврозпаду, тобто часом, впродовж якого розпадається половина всіх атомів.

Відомо, що атом будь-якого елемента схожий на Сонячну систему в мініатюрі: навколо крихітного ядра рухаються по орбітам "планети" -  електрони. Розміри ядра в сотні тисяч разів менше за розміри самого атома, але щільність його дуже велика, оскільки маса ядра майже дорівнює масі всього атома. Ядро, як правило, складається із кількох дрібніших частинок, котрі щільно зціплені один з одним.

Деякі з цих частинок мають плюсовий заряд і їх називають протонами. Саме кількість протонів у ядрі і визначає, до якого хімічного елементу відноситься даний атом: ядро атома водню, наприклад, містить всього один протон, атома кисню - 8, урана - 92. В кожному атомі кількість електронів в точності дорівнює кількості протонів у ядрі; кожен електрон несе від'ємний заряд, рівний за абсолютною величиною заряду протона, таким чином в цілому атом нейтральний.

В ядрі, як правило, містяться і частинки іншого типу, що називаються нейтронами, оскільки вони електрично нейтральні. Ядро атомів одного і того ж елемента завжди містить одну і ту ж кількість протонів, але кількість нейтронів у ньому може бути різною. Атоми, що мають ядра з однаковою кількістю протонів, але відрізняються за кількістю нейтронів, відносяться до різновидів одного й того ж хімічного елемента, і називаються ізотопами цього елемента.

Щоб відрізнити їх один від одного, до символу елемента приписують число, що дорівнює сумі всіх частинок у ядрі даного ізотопу. Так, уран-238 містить 92 протона і 146 нейтронів; в урані-235 теж 92 протона, але 143 нейтрона.

U235=92p+143n;   U238=92p+146n.

Ядра всіх ізотопів хімічних елементів утворюють групу  нуклідів.

Більшість нуклідів нестабільні, вони весь час перетворюються в інші нукліди. За приклад візьмемо хоча б атом урана-238, в ядрі якого протони і

нейтрони ледве утримуються разом силами зчеплення. Час від часу з нього виривається компактна група з чотирьох частинок: двох протонів і двох нейтронів (α-частинка). Уран-238 перетворюється, таким чином, у торій-234, в ядрі якого містяться 90 протонів і 144 нейтрона:

U238 - (2р+ 2n)→Th234 =90р+144п

Але й торій-234 також нестабільний. Його перетворення проходить таким чином: один з його нейтронів стає  протоном, і торій-234 перетворюється у протактиній-234, в ядрі якого містяться 91 протон і 143 нейтрона. Ця метаморфоза, що відбувається у ядрі, позначається і на електронах, що рухаються своїми орбітами: один з них стає неспареним і вилітає з атома. Протактиній дуже нестабільний, і йому потрібно зовсім небагато часу на перетворення в інший елемент -- уран-234. Далі ідуть інші перетворення і вся ця ланка наприкінці закінчується стабільним нуклідом свинця-206.

При кожному такому акті розпаду вивільнюється енергія, яка передається далі   у   вигляді   випромінювання.   Можна   сказати,   що   випускання   ядром частинки, що складається з 2-х протонів і 2-х нейтронів (ядро атома гелія) - це α-випромінювання; випускання електрона – це β-випромінювання.

Часто нестабільний нуклід стає настільки збудженим, що випускання
частинки не призводить до повного зняття збудження, і тоді він викидає порцію
"чистої" енергії, яка називається γ-випромінюванням (γ-квантом).

γ-випромінювання являє собою надкороткохвильове електромагнітне випромінювання. За своїми властивостями воно наближається до рентгенівського, але має значно більшу швидкість і енергію. Його швидкість дорівнює швидкості світла (300 тис. км/с).

Швидкість β-випромінювання становить 200-300 тис. км/с. Швидкість α-випромінювання - 20 тис. км/с.

Іонізуючі випромінювання мають ряд спільних властивостей, два із яких - здатність проникати крізь матеріали різної товщини і іонізувати повітря та живі клітини організму - заслуговують особливо детального вивчення.