Актуальність проблеми безпеки людини в сучасному суспільств. Ситуація з безпекою людини в Україні. Модель життєдіяльності людини. Напрямки забезпечення безпечної життєдіяльності. Основні положення теорії безпеки людини. Класифікація небезпек, страница 30

Для кожної особи свій рівень прийнятності тієї чи іншої небажаної події. Розглянемо, наприклад, гру в карти на гроші. Для нас допустимим є  ризик програти, наприклад, 100 грн. за 1 вечір. Тоді за 2 вечори допустимо програти 200 грн., за 3 – 300 грн, за 10 вечорів – 1000 грн. Таким чином, допустимий крупний програш, якщо частота цієї події (імовірність) не перевищуватиме 0,1, тобто 1 раз на 10 днів.

Діаграма допустимого ризику буде виглядати таким чином:

У світовій практиці прийнятним для суспільства є індивідуальний ризик загибелі людини R_доп = 1*10^-6. 

З урахуванням соціальних факторів концепцію прийнятного ризику можна пояснити таким чином (див.рис.3).

Рис. 3. Концепція прийнятного ризику

          Якщо вкладати кошти на зменшення ризику виникнення техногенних аварій, впроваджуючи прогресивні технології, системи керування небезпечними  виробничими процесами тощо ризик  зменшується за експоненційною кривою. Але при цьому ( в масштабах держави) зростає соціальний ризик . Це означає, що буде зменшуватися фінансування соціально-економічних програм, виплати стипендій, пенсій, допомоги по безробіттю, фінансування медицини тощо. Зростатимуть захворюваність населення, погіршаться умови його життєдіяльності, виникатимуть страйки, мітинги, соціальна напруженість в суспільстві.

          Сумарний ризик  має вигляд параболи з мінімумом, що дорівнює величині знехтуваного ризику – 10^-8. Допустимим вважається ризик порядку 10^-6, величина якого прийнята в законодавчому порядку в багатьох розвинених країнах.

7.  Управління ризиками

Управління ризиками – це діяльність, пов’язана з ідентифікацією, аналізом ризиків і прийняттям рішень, спрямованих на мінімізацію негативних наслідків небажаної події, і/або зменшення імовірності її реалізації до прийнятних значень.

У світовій практиці при управлінні ризиком прийнято користуватися принципом АЛАРА (ALARA – As Low As Reasonably Achievable): „Будь-який ризик повинен бути знижений настільки, наскільки це практично можливо і наскільки це економічно доцільно”. 

При визначенні припустимого ризику необхідно враховувати шкоду від потенційно-небезпечних технологій у порівнянні з вигодою, яку вони приносять. Не треба також і сильно завищувати вимоги, припустимий ризик може бути на рівні ризику, що допускається людиною в повсякденному житті для самого себе (добровільного ризику). Для розв’язання задачі в такій постановці вимір ризику повинен бути універсальним, не прив’язаним до наслідків конкретної небезпечної ситуації (повінь, землетрус, руйнування споруд, радіація тощо). Такою універсальною одиницею виміру ризику, як уже зазначалося, є гроші, або кількість загиблих на мільйон (тисячу) жителів.

Принципів зниження ризику багато. Деякі з них мають організаційний характер, інші – інженерний. Розглянемо деякі з них.

Принцип нормування – полягає у встановленні таких параметрів, додержання яких забезпечує захист людини від відповідної небезпеки. Наприклад, ГДК – гранично допустима концентрація, ГДР – гранично допустимий рівень, норми піднімання і перенесення вантажу, тривалість трудової діяльності тощо.

Принцип слабкої ланки – полягає в тому, що в технічну систему вводиться елемент, влаштований так, що сприймає або реагує на зміну відповідного параметра, відвертаючи небезпечне явище. Приклади реалізації даного принципу: запобіжні клапани, розривні мембрани, захисне заземлення, блискавковідводи, плавкі запобіжники тощо.

Принцип інформації – полягає в передачі та засвоєнні персоналом відомостей, виконання яких забезпечує відповідний рівень безпеки (попереджувальні написи, маркування обладнання тощо.

Принцип класифікації (категорування) – полягає у поділі об’єктів на класи і категорії за ознаками, пов’язаними з небезпеками. Приклади: санітарно-захисні зони підприємств (5 класів); категорії виробництв (приміщень) за пожежонебезпечністю (А, Б, В, Г, Д) тощо.

Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам, порівнюють витрати на ці заходи і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх впровадження.