Актуальність проблеми безпеки людини в сучасному суспільств. Ситуація з безпекою людини в Україні. Модель життєдіяльності людини. Напрямки забезпечення безпечної життєдіяльності. Основні положення теорії безпеки людини. Класифікація небезпек, страница 26

Найнижчий рівень ризику смерті в швейній, взуттєвій, текстильній, харчовій і паперовій промисловості, вищій – у хімічній промисловості, на транспорті, в будівництві, сільському господарстві. До особливо небезпечних професій відноситься зокрема робота верхолазів-монтажників (в 10 разів вище прийнятного рівня), льотчиків-випробувачів (в 40 разів), льотчиків-винищувачів (в 65 разів). Соціально-неприйнятними для суспільства видами діяльності сучасної людини слід вважати особливо небезпечні професії, пов’язані з ризиком смерті більше ніж 1*10^-2 1/люд.рік.

Якщо ризик R≥10^-3, то відповідно до рекомендацій ВООЗ необхідно вживати заходи щодо забезпечення безпеки.

2.  Ризик, пов’язаний зі старінням системи

Ризик – величина не постійна і з часом змінюється, оскільки змінюються зовнішні і внутрішні фактори, що впливають на систему.  Ризик, пов’язаний із старінням системи, має загальні особливості розвитку.

          Біологічні й технічні системи мають ряд спільних властивостей і розвиваються за однаковими законами, тому в більшості випадків їх можна характеризувати однаковими показниками. В технічних системах часто застосовують поняття надійності, під яким розуміють властивість об’єкта задовільно функціонувати протягом певного (визначеного) часу в заданому режимі та в заданих умовах використання і технічного обслуговування.

За аналогією, надійність людини як біологічної системи – це здатність людського організму, підтримувати свою життєдіяльність протягом певного часу (скажімо, 100 років) при певних умовах життєвого середовища ЖС (фізичні і  психічні навантаження, стан довкілля, побут) і при певному  рівні обслуговування (харчування, гігієна, медичне забезпечення тощо).     

Від надійності технічних систем в багатьох випадках залежить ризик виникнення виробничих аварій. Надійність будь-якої технічної системи з часом змінюється. Ключовим поняттям теорії надійності є відмова. Для технічних систем відмова – це порушення працездатності об’єкта. Стосовно людини відмову можна розглядати як незворотне порушення життєдіяльності організму, тобто смерть.

 В життєвому циклі будь-якої технічної системи виділяють три періоди (див. рис.1): початковий етап експлуатації системи, коли іде процес припрацьовування  і ризик відмови досить високий. Другий етап – період відносно безпечного експлуатування технічної системи з мінімальною ймовірністю поломки. І нарешті, третій етап – період зношування, спрацювання, коли система вичерпує свій ресурс і ймовірність відмови зростає до 100%.

Рис. 1. Зміна надійності (інтенсивності відмов) з часом.

1 – період припрацювання;

2 – період нормальної роботи;

3 – період старіння.

Більшість вітчизняних підприємств знаходяться в 3-й стадії – стадії спрацювання, фізичного зношення. Тому ризик на українських підприємств, особливо ПНО, підвищений. Висновок: при експлуатації техніки слід своєчасно її оновлювати, не допускати, щоб вона працювала на стадії виснаження, особливо, якщо це загрожує серйозним аваріям із катастрофічними наслідками.

Аналогічна залежність має місце і для біологічних систем.

          Для живих організмів відмови можна класифікувати як природні (проявляються на початковому етапі функціонування організму через генетичні аномалії, вроджені дефекти, порушення механізмів адаптації); випадкові (нещасні випадки, порушення гомеостазу внаслідок сильних або тривалих фізичних, хімічних, біологічних подразників) і деградаційні відмови (пов’язані зі старінням організму, накопиченням дефектів, хронічних хвороб).