Управління ризиками – це діяльність, пов’язана з ідентифікацією, аналізом ризиків і прийняттям рішень, спрямованих на мінімізацію негативних наслідків небажаної події, і/або зменшення імовірності її реалізації до прийнятних значень.
У світовій практиці при управлінні ризиком прийнято користуватися принципом АЛАРА (ALARA – As Low As Reasonably Achievable): „Будь-який ризик повинен бути знижений настільки, наскільки це практично можливо і наскільки це економічно доцільно”.
При визначенні припустимого ризику необхідно враховувати шкоду від потенційно-небезпечних технологій у порівнянні з вигодою, яку вони приносять. Не треба також і сильно завищувати вимоги, припустимий ризик може бути на рівні ризику, що допускається людиною в повсякденному житті для самого себе (добровільного ризику). Для розв’язання задачі в такій постановці вимір ризику повинен бути універсальним, не прив’язаним до наслідків конкретної небезпечної ситуації (повінь, землетрус, руйнування споруд, радіація тощо). Такою універсальною одиницею виміру ризику, як уже зазначалося, є гроші, або кількість загиблих на мільйон (тисячу) жителів.
Принципів зниження ризику багато. Деякі з них мають організаційний характер, інші – інженерний. Розглянемо деякі з них.
Принцип нормування – полягає у встановленні таких параметрів, додержання яких забезпечує захист людини від відповідної небезпеки. Наприклад, ГДК – гранично допустима концентрація, ГДР – гранично допустимий рівень, норми піднімання і перенесення вантажу, тривалість трудової діяльності тощо.
Принцип слабкої ланки – полягає в тому, що в технічну систему вводиться елемент, влаштований так, що сприймає або реагує на зміну відповідного параметра, відвертаючи небезпечне явище. Приклади реалізації даного принципу: запобіжні клапани, розривні мембрани, захисне заземлення, блискавковідводи, плавкі запобіжники тощо.
Принцип інформації – полягає в передачі та засвоєнні персоналом відомостей, виконання яких забезпечує відповідний рівень безпеки (попереджувальні написи, маркування обладнання тощо.
Принцип класифікації (категорування) – полягає у поділі об’єктів на класи і категорії за ознаками, пов’язаними з небезпеками. Приклади: санітарно-захисні зони підприємств (5 класів); категорії виробництв (приміщень) за пожежонебезпечністю (А, Б, В, Г, Д) тощо.
Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам, порівнюють витрати на ці заходи і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх впровадження.
Контрольні питання
1. Що називають ризиком при оцінці ступеню небезпеки?
2. Як змінюється з часом надійність технічної системи?
3. За якими критеріями оцінюють ступінь ризику?
4. Як ви розумієте поняття „дерево рішень” технічної системи?
5. Які існують методи визначення ризику, в чому їх відмінність?
6. Поясніть концепцію прийнятного (допустимого) ризику.
7. Наведіть приклади реалізації принципів зниження ризику.
Задачі
1. За статистикою ризик загинути в побуті для дорослого жителя Полтави протягом року становить Rдор.=1,43*10-3.Чи означає це, що серед кожної 1000 студентів виявляється 1 або 2 жертви протягом року?
2. Визначити індивідуальний ризик загибелі людини, якщо відома частота смертельних випадків за рік від авіакатастроф, вживання алкоголю, автокатастроф, паління: на 1 млн. населення 1 смертельний випадок трапляється:
ü в результаті авіакатастрофи - 1 раз на 50 років;
ü від вживання алкоголю – 1 раз на 4-5 днів;
ü від автокатастрофи – 1 раз на 2-3 дні;
ü від паління – кожні 2-3 години.
Прийняти, що ці події незалежні одна від одної.
3. На початок березня 2006 року в Полтаві налічувалось офіційно зареєстрованих 650 осіб, хворих на ВІЛ-інфекцію. Проте фахівці стверджують, що реальна кількість ВІЛ-інфікованих принаймні у 5 разів більша. В основному це особи віком 20-29 років, що вступають в активне статеве життя.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.