Об’ємний гідропривод: Конспект лекцій (Лекції 1-36: Загальні відомості про об’ємний гідропривод. Нові прогресивні технології і перспективи розвитку гідроприводів), страница 70

, де р_ср – середній тиск рідини у зазорі між прилягаючими поверхнями кілець;

Δp = p₁-p₂ – перепад між тиском ущільнюємого середовища і тиском в порожнині низького тиску; при умові, що вказана порожнина з’єднана з атмосферою, Δp = p₁;

 - площа, на яку діє тиск рідини, який притискує рухомий елемент (кільця) пари до нерухомого;

 - площа контакту прилягаючих поверхонь кілець;

Т – сила тертя рухомого елемента;

Р_пр – зусилля затяжки пружини 1.

У зв’язку з тим, що в правильно сконструйованому ущільненні сума сил (Т+Р_пр) звичайно не перевищує 5-8% осьового зусилля тиску рідини, яке діє на рухомий елемент, у розрахунку цією сумою сил нехтуюмо. Останнє рівняння матиме вигляд

або

.

Припускаючи далі, що розподіл тиску рідини у зазорі у радіальному напрямку по ширині  ущільнюючої поверхні (пояска) буде лінійним (що справедливо при умові паралельності поверхонь, утворюючих зазор), можна написати

.

У відповідності з цим рівновага сил тиску рідини на ущільнююче кільце з урахуванням вказаної розклинюючої дії рідини наступить при лінійному розподілу тиску у зазорі при умові

, де k - коефіцієнт рівноваги (розвантаження).

При цьому значення коефіцієнта k і щільність контакту, необхідна для забезпечення герметичності, досягається лише дією натягу пружини 1 (рис. 5.40, а).

Оскільки розподіл тиску у зазорі по радіусу може бути не лінійним, коефіцієнт k звичайно вибирають більше 0,5, тому що у протилежному випадку зусилля тиску рідини у зазорі може перевищити зусилля притиснення кілець і ущільнення “розкриється”. На основі практичних даних для ущільнень з широкою контактною поверхнею b = 3÷5 мм можна рекомендувати коефіцієнт врівноваження: k = 0,55÷0,6.

Тема 5.4 Пристрої живлення та забезпечення теплового режиму гідросистнм

Лекція 32. Насосні установки гідроприводів.

1. Насосні установки

Насосні установки (НУ) являють собою сукупність одного або декількох насосних агрегатів і гідробака, конструктивно виконаних як одне ціле. НУ комплектуються гідроапаратурою (запобіжними, зворотними клапанами та інше), манометрами і кондиціонерами робочої рідини (фільтри, системи терморегулювання).

Гідробак – це ємність для живлення гідроприводу робочою рідиною. Гідробаки повинні забезпечувати охолодження робочої рідини, видалення з неї повітря, осадження забруднень, компенсацію температурної зміни об‘єму робочої рідини. Гідробаки можуть працювати під атмосферним або збитковим тиском.

Гідравлічна схема типової насосної установки показана на рис. 5.41. Вона включає бак Б, насос Н, електродвигун Д, фільтр Ф1 (напірний), запобіжний клапан КП, зворотній клапан КЗ, манометр МН, золотник підключення манометра ЗМ, підпірний клапан КД1, фільтр тонкої очистки Ф2(зливний), переливний клапан КД2,  радіатор повітряного охолодження АТ.

Рис. 5.41

Насос Н всмоктує масло з бака Б і подає в гідросистему. Тиск визначається налаштуванням клапана КП й контролюється манометром МН, що підключається золотником ЗМ. Зворотний клапан КЗ не допускає зливу масла з гідросистеми при непрацюючому насосі. В напірній гідролінії встановлено фільтр середньої очистки Ф1. Масло, що надходить з клапана КП і гідросистеми проходить через підпірний клапан КТ1 і радіатори охолодження АТ в бак Б, а частина масла зливається в бак через фільтр тонкої очистки Ф2. Клапан КТ2 захищає радіатори від перевантаження, в початковий період роботи, коли масло недостатньо прогрілось.

2. Розвантаження насоса та системи від тиску

Незалежний привод насосної установки дозволяє досить просто вимикати гідросистему, коли те викликано циклом роботи машини. Вимикання електродвигуна насоса при коротких паузах економічно не вигідно, та як призводить до швидкого зносу насоса, електродвигуна та перегрів останнього.

Тому краще перемикати насос на режим, при якому знижується тиск в системі.

Розглянемо приклади розвантаження насоса.

Повне розвантаження насоса

а) за допомогою розподільника з відкритим центром (рис. 5.42).