Об’ємний гідропривод: Конспект лекцій (Лекції 1-36: Загальні відомості про об’ємний гідропривод. Нові прогресивні технології і перспективи розвитку гідроприводів), страница 49

Відвід поршня в вихідне положення в усіх розглянутих схемах відбувається при зворотному ході поршня за допомогою зворотнього клапана. Після перемикання основного розподільника гідро двигуна рідина в праву порожнину гідроциліндра поступає через зворотній клапан КЗ1 в обхід усіх регуляторів і здійснюється швидкий відвід поршня вліво.

У схемі рис. 4.26, що забезпечує роботу по циклу ШП–РП1–РП2–РВ–ШВ–СТОП, послідовне підключення дроселів ДР1 і  ДР2 за допомогою розподільника P1 дозволяє одержати першу РП1 і другу РП2 робочі подачі, а вмикання клапану тиску КТ за допомогою розподільника Р3 дозволяє одержати швидкий підвід ШП. Переключенням розподільника Р2 здійснюємо реверс руху поршня гідроциліндра. При оберненому ході рідина в праву порожнину циліндра надходить через зворотний клапан КЗ, що дозволяє одержати швидкий відвід ШВ.

На рис. 4.27 швидкість налаштовується за допомогою встановлених на зливі регуляторів потоку РП1 і РП2, що підключаються розподільником P1. Схема забезпечує регулювання швидкості при прямому і при оберненому ходу. Для одержання швидкого підводу необхідно включити розподільник Р3. Реверс здійснюється перемиканням розподільника Р2. На рис. 4.28 зображена схема, що реалізує цикл ШП–РП–РВ–ШВ з гідравлічним керуванням. Розподільники P1, Р2 і Р3 із механічним керуванням перемикаються копіром, закріпленим на штоку гідроциліндра. Копір і розподільник Р2 перекриває вільний прохід рідини з правої порожнини гідроциліндра і здійснюється перехід на робочу подачу, швидкість якої регулюється дроселем ДР. У правому крайньому положенні поршня під дією копіра перемикається розподільник Р3, при цьому права порожнина розподільника Р4 з'єднується з лінією нагнітання і він перемикається вліво, здійснюючи реверс привода. Рідина підводиться в праву порожнину гідроциліндра через зворотний клапан КЗ, що забезпечує швидкий відвід. Схема, зображена на рис. 4.29, дозволяє одержати чотири швидкості при висуванні штока і три при втягуванні.

В середньому положенні, розподільника Р1 на рис. 4.29, циліндр підключається по диференційній схемі і рідина з правої порожнини циліндра спрямовується в ліву, поршень рухається з максимальною швидкістю V₁ . При вмиканні електромагніту Е2 здійснюється перехід на швидкість V₂ , тому що рідина з

Рис. 4.26

Рис. 4.27

Рис. 4.28                                                                  Рис. 4.29

правої порожнини циліндра спрямовується   на   злив.  Наступні  вмикання   електромагнітів  Е3  і  Е4  дозволяють перейти на швидкості V₃ і V₄ , що регулюються дроселями ДР1, ДР2. Реверс включається електромагнітом Е1 і при цьому виключається електромагнітом Е2. При відключених електромагнітах Е3 і Е4 поршень здійснює прискорений обернений хід із швидкістю V₅, а при послідовних вмиканнях цих електромагнітів переходить на швидкості V₆ і V₇, відмінні від V₃  і V₄  завдяки різницям площ поршня.

Література: [4], стор. 56-91,[5], стор. 168-181.

Лекція 24. Способи управління циклом. Забезпечення послідовного спрацювання гідродвигунів відповідно до заданого циклу

1.Способи управління циклом.

Велика група об’ємних гідроприводів різних технологічних машин і устаткування мають при роботі тільки два фіксованих положення. Такі приводи називаються двохпозиційними і в якості двигуна в них використовують прості по конструкції гідродвигуни зі зворотно – поступальним або зворотно – обертальним рухом. Управління рухом вихідної ланки привода із однієї позиції в іншу виконується за допомогою розподільників. Названі вище приводи називаються дискретними.

Для автоматичного керування роботою дискретних гідроприводів застосовуються апарати, що контролюють дії виконавчих пристроїв і подають командні сигнали, які встановлюють послідовність цих дій. Залежно від умов роботи гідродвигунів дискретної дії і особливостей виконуваних за їхньою участю технологічних операцій в автоматичних системах використовуються різні методи контролю виконання команд. Факт завершення даної технологічної операції і виконання відповідної команди може бути встановлений в першому випадку за положенням робочого органа, яке він займає по закінченні операції, в другому випадку – за досягненням необхідного зусилля, (моменту) або тиску, в третьому – за проходженням часу відведеного для операції. Залежно від цього розрізняють види автоматичного керування: