Концепция формирования инновационной модели социально-экономического развития Харьковской области "Харьков как инновационный порт", страница 43

Впровадження запропонованих підходів концепції і заходів програми активізує діяльність усіх суб’єктів процесу інвестування, збільшить бюджетні надходження, сприятиме прогресивному трансформуванню галузевої структури регіону, підвищить рівень його інвестиційної привабливості, що прискорить загальні процеси економічних перетворень.

___________

Література: 1. Харківська область у 2000 році (статистичний щорічник). — Харків: Харків­ське обласне управління статистики. — 2001. — 484 с. 2. Моніторинг соціально-економічного розвитку регіонів України (1990 – 2001 роки). — К.: Національна рада з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого само­врядування, 2001. — 120 с. 3. Пономаренко В.С., Тимонин А.М., Потемкин С.К. Пред­ложения к концепции привлечения инвестиций в Харьковский регион. //Вісник ХДЕУ. — 2001. — №2. — С. 5 – 11. 4. Пономаренко В.С., Гриньова В.М., Ястремська О.М. Кон­цепція інвестиційної регіональної політики. //Вісник ХДЕУ. — 2001. — №1. — С. 5 – 11.

ДО ВИЗНАЧЕННЯ              УДК 658.012.32

СУТНОСТІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

канд. екон. наук, викладач ХДЕУ

Поняття "корпоративне управління" виходить з англійського "corporate governance", що в буквальному перекладі означає "корпоративне правління" або "корпоративний уряд". У відповідності до цього визначення досить часто кор­по­ративне управління розглядається саме як процес організації діяльності вищих керівних органів корпорації.

За думкою фахівців Міжнародної фінансової корпорації, корпоративне управ­ління — це система виборних та призначених органів акціонерного това­риства (АТ), яка управляє ним, відбиває баланс інтересів його власників і спрямована на отримання максимально можливого прибутку від усіх видів діяльності цього товариства в межах діючого законодавства.

Такий підхід поділяється М. Хесселем, який навіть проводить паралель між державним устроєм (виборці – парламент – уряд) та корпоративним управлін­ням (акціонери – рада директорів – менеджери) [3]. З цієї точки зору, ключовою у корпоративному управлінні стає проблема раціонального співвідношення між принципами підзвітності та невтручання власників у діяльність найманих ними вищих керівників, тобто питання корпоративного контролю.

Показово, що описаний підхід співпадає з визначенням корпоративного контролю, яке запропонував Д. Котц майже 30 років тому: "Корпоративний контроль — це можливість підбирати або відкидати кандидатів на найвищі керівні посади корпорації". Проте, усвідомлюючи обмеженість такого підходу суто про­цедур­ними рамками, Д. Котц розширив зміст корпоративного контролю до "встановлення загальної політики керівництва АТ, яка істотно відрізняється від повсяк­денного управління" [1, с. 28]. Таке визначення значно наближує корпо­ра­тивний контроль до управлінського процесу, але дає дуже обмежене уявлен­ня про конкретні проблеми, що виникають у цій сфері, та про способи їхнього вирішення.

Більшість інших авторів вважають об’єктом корпоративного управління певні відносини, які виникають у процесі створення та розвитку корпора­ції (насамперед — між власниками та найманими вищими керівниками). При цьому дуже часто наголос також робиться на суто організаційному боці регу­лю­вання цих відносин. За думкою К. Майера, корпоративне управління є орга­ні­заційною угодою, за якою певна компанія репрезентує та обслуговує інте­реси власних інвесторів. Ця угода може охоплювати різні аспекти діяльності кор­порації — організацію роботи вищих керівних органів, систему мотивації персо­налу, процедуру банкрутства й т. ін. Необхідність такої угоди випливає з розмежування права власності від функцій управління сучасним акціонерним товариством [3, с. 25]. Таким чином, з корпоративного управління майже виключаються усі інші учасники корпоративних відносин, крім акціонерів та вищих керівників. Безумовно, що напруженість у відносинах власників та найма­­них ними вищих керівників може значно ускладнити управління АТ. Проте зіткнення інтересів інших учасників корпоративних відносин також може спри­чинити ряд серйозних перешкод у діяльності корпорації.