Концепция формирования инновационной модели социально-экономического развития Харьковской области "Харьков как инновационный порт", страница 35

За організаційно-правовою ознакою підприємства-інвестори розподі­ля­ються на вітчизняні (62,2%), спільні (29,7%), іноземні з 100%-вим іноземним капіталом (8,1%), що підтверджує значні фінансові можливості суб’єктів госпо­дарювання області і їх інвестиційну привабливість.

Галузева спрямованість інвестицій за затвердженими інвестиційними проектами наступна: машинобудування — 27,1%, харчова промисловість — 24,4%, зв’язок — 21,8%, легка промисловість — 9,6%, поліграфічна — 3,7%, енергетика — 3,9%. Наведений галузевий розподіл 2001 року підтверджує торішні тенденції, де лідирують ті ж галузі. Але темпи зростання інвестицій у машинобудування недостатні для такого регіону, як Харківський, що зумов­люється переважно державною формою власності в галузі, низькою активністю стратегічних інвесторів. З метою поширення галузевої спрямованості інвестицій галузі, темпи вкладання коштів у які незначні (нижче, ніж середньо­промислові або середньорегіональні), необхідно включити у стратегічно пріоритетні.

Підводячи підсумки досліджень по виявленню закономірностей протікання соціально-економічних процесів у Харківському регіоні, можна виділити наступні:

економіка регіону поступово нарощує темпи виробництва, але зайнятість населення знижується, що вимагає створення додаткових робочих місць і збере­ження існуючих;

інтенсифікувати економічний розвиток можна на основі активізації інвес­тиційної політики, сприйнятливі умови для якої створені завдяки прийняттю Закону "Про СРІД";

регіон має значний техніко-технологічний, науковий, трудовий потенціал для залучення інвестицій, вигідне географічне розташування, місткий ринок;

галузеві напрямки інвестування нерозвинені, перепонами є недостатні темпи реформування власності, реструктуризації;

у процесі інвестування не задіяні такі значні внутрішні регіональні інвес­тиційні ресурси, як вклади населення і юридичних осіб, об’єкти комунальної власності, нерозвинені нові ефективні методи вкладання коштів, переважають, як правило, традиційні (власні кошти і кредити);

простежується недостатній рівень інформованості потенційних інвесторів про можливості регіону, суть бізнес-пропозицій, існуючі пільги.

Вирішити проблемні питання, що віддзеркалюють існуючі закономірності соціально-економічного розвитку регіону і його головної складової — інвес­ти­ційної політики, можливо тільки за умови розробки концепції стратегічного інвестування, яка об'єднає механізми роботи органів регіонального управління з державними макроструктурами, з суб’єктами і об’єктами процесу вкладання коштів.

Виявлені закономірності дозволяють запропонувати систему принципів політики стратегічного регіонального інвестиційного розвитку. Якщо закономір­ності відображають об’єктивну реальність регіональних економічних відносин, то принципи є відображенням цих закономірностей. Суть стратегічного інвесту­вання виявляється в реалізації його організаційно-методологічних принципів, до яких необхідно віднести наступні, найбільш актуальні в умовах сьогодення, це принципи історизму, єдності політики і господарювання, комплексності, соціаль­ної спрямованості, пріоритетності, стратегічного спрямування, головної ланки, виваженої корисності, самовідтворення.

Принцип історизму має універсальне методологічне значення, тому що дає змогу об’єктивно оцінити цілісність і спадковість економічної політики взагалі і її складової — інвестиційної.

Принцип єдності політики і господарювання передбачає врахування природно-господарських особливостей регіону, поєднання економічних і адміністративних методів управління з відповідальністю місцевих органів управління за комплексний розвиток території.

Принцип комплексності відображає об’єктивні процеси розподілу праці і орієнтує на забезпечення комплексно-пропорційного розвитку господарства регіону завдяки повній збалансованості виробничих ресурсів з потребами госпо­дарського комплексу, враховуючи соціальні, екологічні, організаційні, економічні, технічні чинники.