Концепция формирования инновационной модели социально-экономического развития Харьковской области "Харьков как инновационный порт", страница 36

Принцип соціальної спрямованості полягає в соціально-економічному господарюванні відповідно до просторової стратегії комплексного розвитку регіону.

Принцип пріоритетності передбачає наближення галузевої структури регіону до структури суспільних потреб, удосконалення суспільно-госпо­дар­ських, міжгалузевих, галузевих і внутрішньогалузевих пропорцій. Об’єктивність принципу пріоритетності зумовлена існуванням суперечностей між зростанням потреб і матеріальних можливостей та умовами їх задоволення.

Принцип стратегічного спрямування вимагає, щоб стратегічні тривалі інвестиційні цілі були досяжними, переважними, кількісно визначеними, не мали протиріч, структурувалися на цілі, забезпечуючи, підтримки, мали науково вива­жені пріоритети.

Принцип головної ланки передбачає виділення найбільш пріоритетних (тобто висококонкурентних) та найбільш дохідних об’єктів інвестування і вкладення в них ударних обсягів інвестицій з метою створення джерел надприбутків у довготерміновому періоді з перерозподілом їх на загальногромадські потреби.

Принцип виваженої корисності полягає в тому, що інвестування має здійснюватися з забезпеченням максимізації комплексної економічної ефектив­ності (загальної та часткової: організаційної, фінансової, соціальної, екологіч­ної) та мінімізації ймовірних негативних наслідків у соціально-економічній сфері.

Принцип самовідтворення передбачає використання інвестиційних ресур­сів зі створенням трихвильового попиту: споживчого, промислового та іннова­цій­­ного, які підтримують один одного і генерують додаткові інвестиційні потоки.

Базуючись на запропонованих принципах, слід сформувати головну мету концепції стратегічного інвестування в регіоні.

Узагальнюючи цілі макроекономічної інвестиційної політики та транспо­нуючи їх на регіональний рівень, слід відзначити, що головною метою політики вкладання коштів на мезорівні є зміцнення регіонального і, як наслідок, націо­нального інвестиційного потенціалу на основі активізації інвестиційної діяль­ності, розвитку інфраструктури сприяння залученню коштів, підвищення іннова­ційної спрямованості інвестування.

Оскільки головна мета охоплює розмаїття проблем, забезпечити їх узгодже­не вирішення можливо завдяки генерації концепції комплексної інвести­ційної політики, яка є початковим етапом наукового обґрунтування процесу управління соціально-економічним розвитком території, концентрованою фор­мою перспективних напрямків інвестування, засобів реалізації макро­стра­тегії держави, активізації регіональних чинників. Зміст концепції полягає у синтезі системних заходів, що усувають існуючу невідповідність між наявним і бажа­ним (потенційно-можливим) станом господарського комплексу регіону. Так, для Харківської області обсяг продукції промисловості у 2000 р. складав 44% від рівня 1990 р., інвестицій в основний капітал — 25,9%, продукції сільського господарства — 56,5%.

Процес розробки концепції, на наш погляд, повинен мати чотири етапи.

1. Цілеспрямований ретроспективний аналіз господарського комплексу регіону на основі запровадженої інвестиційної політики, який містить його пере­ваги та вади з рекомендаціями щодо їх усунення, локалізації та відповідного розвитку. Аналіз стану економіки Харківської області дозволив виявити недостат­ній рівень внутрішнього регіонального кооперування підприємств, спе­ціалізації заготівельних і обслуговуючих виробництв, нерозвиненість інвести­цій­ної інфраструктури. Головними регіональними чинниками, що обмежують еко­номічний розвиток, є дефіцит фінансових коштів, енергетичних ресурсів, екологічні обмеження, інформаційна недостатність.

2. Прогнозування потреби в ресурсах і якісне формування номенклатури цілей. Інвестиційна політика Харківського регіону повинна мати спрямування до створення оптимальної структури основних фондів, виробничих потужностей і соціально-культурної бази за рахунок оптимального співвідношення між великими, середніми і малими підприємствами; територіального розосереджен­ня промисловості, тобто розвитку в малих містах і населених пунктах дрібного виробництва, яке ґрунтується на інтенсивних технологіях і використанні місце­вої сировини; розвитку організаційних форм і механізмів об’єднання фінан­сового і промислового капіталів; розвитку приватного сектора в сільському господарстві; створення мережі підприємств з переробки промислових і побуто­вих відходів, мережі збуту продукції регіональних виробників.