Конспект лекцій № 1-19 з дисципліни “Основи нафтогазової справи” (Основні елементи сучасної системи нафтогазопостачання. Екологія нафтогазовидобування), страница 50

- охолодження стиснутого та осушеного газу до температури -10...-80 С;

- розділення утвореної газорідкої суміші вуглеводнів у сепараторі на нестабільний газовий бензин і “сухий” газ.

Процес НТР відрізняється від НТК тим, що після перших двох стадій суміш подають на ректифікаційну колону, тобто без процесу сепарації.

У схемі НТК (рис.16.4) газорідка суміш під тиском 3-4 МПа проходить систему холодильників 1-3, після чого розділюються  у сепараторі 4. Конденсат, який утворився внаслідок використання очищеного газу як холодагента в холодильниках 1-2 подається у деетанизатор 5, а сухий газ – до газопроводу.  

Процес НТК порівняно з процесом НТР має такі переваги:

- завдяки попередньому відбиранню газової фази у сепараторі деетанизатор та інші апарати колона мають менші розміри;

- тому, що у сировині частково відібраний  газ, конденсацію пари у холодильнику можна проводити при порівняно високих температурах до -5...-10С.

Подпись:  
Рис. 16.4. Принципова схема отримання деетанізованого
бензину в установці НКТ: 1-3 – холодильники; 4 – сепаратор;
5 – деетанизатор; 6 – кип’ятильник; 7 – пропановий холодильник;
8 – рефлексна ємність; 9 – насос. І – сировинний газ; ІІ – сухий газ;
ІІІ - нестабільний бензин; IV – деетанізований нестабільний бензин.

Недоліками системи НТК є те, що частина цільових компонентів втрачається з газом,який відбирається з сепаратора 4. Це недолік компенсується більш глибоким охолоджуванням сирого газу перед сепаратором, що потребує більших витрат енергії.

Вважається, що схема   НТК найбільш раціональна при вилученні пропану у межах 50% від потенціалу, а схема НТР більш економічна при вилученні більше  70% пропану, який міститься у сирому газі.

3. Газофракційні установки. Нестабільний бензин, який отримують унаслідок відбензинювання газу, містить, у загальному випадку, весь ряд вуглеводнів. Це трапляється тому, що при фазових переходах важкі вуглеводні  захоплюють за собою легкі. Тому нестабільний бензин не знаходить використання у господарстві, а є сировиною для отримання стабільного газового бензину і технічно чистих власних вуглеводнів – пропану, бутану, пентану, гексану.

Процес розділення нестабільного бензину на окремі компоненти називають фракціонуванням. В основі його лежить метод ректифікації. Тому що температури кипіння компонентів нестабільного бензину незначно відрізняються між собою, процес здійснюється ступенями. На кожному ступені сировина розділяється на два компоненти – висококипляча і низькокипляча.

Процес розділення двохкомпонентної суміші ректифікацією протікає таким чином. Сировина, яку необхідно розділити, подається у середню частину колони на тарілку живлення. Введена рідка суміш  стікає за контактними приладами у нижню частину колони. Назустріч їй підіймається пара, яка утворюється внаслідок кипіння рідини в кубі колони. У процесі протилежного руху парова фаза збагачується низькокиплячим компонентом, а рідка – високо - киплячим.

Газофракційні установки можуть бути двох типів: одноколонні й багатоколонні. Одноколонні установки називають стабілізаційними. Вони призначені для розділення нестабільного газового бензину на стабільний і зріджений газ (рис.16.5,а). На багатоколонних ГФУ із нестабільного бензину вилучають стабільний та фракції власних вуглеводнів. Для розділення нестабільного бензину на три компоненти потрібно дві колони (рис.16.5,б): у першій вилучають один компонент, а у наступній другий і третій. Тобто для виділення n компонентів необхідно (n-1) ректифікаційних колон. Таким чином, для вилучення стабільного бензину й усіх можливих технічно чистих вуглеводнів (пропан, бутан, пентан, гексан) потрібно 3 колони (рис.16.5,в).

Подпись:  
Рис. 16.5. Принципова схема газофракціонування: а) – двокомпонентна;
б) - трикомпонентна; в) – чотирьохкомпонентна.

4. Хімічне перероблення  вуглеводневої сировини. Нафтохімічною промисловістю прийнято називати виробництво хімічних продуктів на основі нафти й газу. До неї відносяться:

- виробництво сировини – олефінів, дієнів, ароматичних і нафтенових вуглеводнів;

- виробництво напівпродуктів – спиртів, альдегідів, кетонів, ангідридів, кислот та ін.

- виробництво поверхнево-активних речовин;

- виробництво високомолекулярних з’єднань – полімерів.