Конспект лекцій № 1-19 з дисципліни “Основи нафтогазової справи” (Основні елементи сучасної системи нафтогазопостачання. Екологія нафтогазовидобування), страница 22

Насправді коефіцієнт проникності гірських порід значно менше. Для більшості нафтових родовищ він складає 1-2 мкм2, тобто 10-13 – 2х10-12 м2. Газ видобувають з продуктивних пластів з проникністю до 5х10-15 м2.

При розробці нафтових і газових родовищ у пористому середовищу рухаються нафта, газ, вода та їх суміші. У зв’язку з цим проникність одного і того ж пористого середовища для однієї фази (рідини чи газу) буде змінюватися в залежності від співвідношенні компонентів у суміші. Тому для оцінки проникності порід, що містять нафту і газ, використовуються поняття абсолютної, ефективної (фазової) і відносної проникності.

4. Етапи добування нафти і газу. Процес видобування нафти й газу включає три етапи.

Перший – рух нафти й газу за пластом до свердловини за допомогою штучно створеної різниці між тиском у пласту і вибої свердловини (регресії). Він називається розробленням нафтових і газових родовищ.

Другий  – рух нафти й газу від вибою свердловини до її гирла на поверхні Землі. Він називається експлуатацією нафтових і газових свердловин.

Третій – збиранням продукції свердловин та підготування нафти й газу до транспортування споживачеві. На цьому етапі нафта, а з нею газ і вода збираються до накопичувачів. Газ та воду відділяють від нафти. Воду закачують у пласт для підтримки пластового тиску, а газ іде споживачеві або спалюється.

При підготуванні природного газу від нього відділяють пару води, корозійно активні (сірководень) і баластні (вуглекислий газ) компоненти, а також механічні домішки.

Лекція 7. РОЗРОБЛЕННЯ НАФТОВИХ І ГАЗОВИХ РОДОВИЩ

План лекції:

1.Сили, які діють у продуктивному пласті.

2. Режими роботи покладів.

3. Розроблення нафтових родовищ

4. Розроблення газових родовищ

5. Розроблення газоконденсатних родовищ.

Розроблення нафтових чи газових родовищ – це комплекс заходів, спрямованих на вилучення нафти і газу з окремих покладів певного родовища, управлінням рухом нафти і газу до вибоїв свердловин, регулювання балансу пластової енергії. При цьому вирішуються такі питання:

-  черговість і способи розробки покладів;

-  вибір схеми буріння свердловин;

-  призначення способів підтримки пластового тиску;

-  вибір методу підвищення проникності продуктивних пластів.

1. Сили, які діють у продуктивному пласті. Кожен нафтовий і газовий поклад має потенційну енергію, яка у процесі розроблення покладу переходить у кінетичну й витрачається на витиснення нафти та газу зі пласту. Запас потенційної енергії створюється:

- напором контурних вод;

- пружні сили стиснутих порід і води;

- напором газової шапки;

- енергією розчиненого газу, який виділяється при зниженні тиску;

- силою тяжіння, яка діє на рідину.

Контурні води діють на поверхню водонафтового контакту і створюють тиск у нафті й газі, які заповнюють пори продуктивного пласта. Аналогічну дію створює газ, який знаходиться у газовій шапці, але діє він через поверхню газонафтового контакту.

Розчинений газ, який виділяється з нафти після зниження тиску, сприяє його збереженню далі на деякому рівні. Будь-яке зменшення кількості нафти у пласті приводить до того, що її місце займають бульбашки газу, а тому нафта знаходиться практично під дією стабільного тиску. Він почне зменшуватися, коли газу стане не вистачати для заміни об’єму видобутої нафти.

Дія пружних сил нафти, води і породи, що їх вміщує, проявляється у тому, що при зниженні пластового тиску пластові флюїди й порода розширюються та уповільнюють темп його падіння.

Сила тяжіння забезпечує стік нафти з підвищених частин пласта до понижених, де і розташовані вибої свердловин.

До сил, які створюють опір руху нафти і газу у пласті відносяться:

-  сили внутрішнього тертя нафти і газу, які пов’язані з доланням їх в’язкості;

-  сили тертя флюїдів о стінки порових каналів гірських порід, які їх містять;

-  міжфазове тертя при відносному русі рідини і газу у пласті;

-  капілярні і молекулярно-поверхневі сили, які утримують нафту у пласті завдяки змочуванні стінок порових каналів.