Характеристика геологічних умов та флюїду. Розробка покладів. Теоретичні основи експлуатації свердловин. Збирання, транспорт і підготовка продукції свердловин, страница 44

 Підготовка води до запомповування у пласт

На сучасному нафтовому родовищі добова витрата води може досягати сотень кубічних метрів. Найбільшими споживачами води є цехи підтримання пластового тиску, що запомповують воду в пласт для стабілізації пластової енергії та збільшення коефіцієнта нафтовилучення. Для підтримки пластового тиску використовуються як прісні, так і стічні (дренажні) води. Стічними водами називають води, що утворюються внаслідок зневоднення й знесолення нафти на УПН і складаються в основному з пластових вод або їх суміші з прісними (до

15 %), які додаються до нафти в процесі її знесолення. Запомповувана вода повинна відповідати таким вимогам: немає вступати в хімічну реакцію з пластовими водами, щоб уникнути випадання осаду в поровому просторі; не повинна містити механічних домішок, що засмічують привибійну зону пласта і спричиняють зниження дебітів та приймальності свердловин; для запобігання корозії наземного й підземного устаткування – не містити домішок сірководню та вуглекислоти; немає містити мікроорганізмів, особливо анаеробних бактерій, спор водоростей, які за сприятливих температурних умов у пласті можуть розмножуватись та призводити до закупорювання пор, відновлювати сірку з її сполук у мінералах, викликаючи сірководневу корозію підземного устаткування, насичення нафти і газу сірководнем; не повинна викликати розбухання глинистих прошарків і частинок глини як цементувального матеріалу пласта.

Як джерела прісної води можуть бути використані води поверхневих водоймищ – річок, озер, а також підземної води. Вода з поверхневих водоймищ характеризується нестабільністю складу, особливо в період дощів і паводків, що вимагає її попередньої підготовки перед подаванням у свердловини. При застосуванні підземних чи підруслових вод система водопідготовки дещо спрощується.

Системи водопостачання складаються з декількох підсистем, які містять водозабірні споруди, напірні станції, станції підготовки води, кущові насосні станції, що запомповують воду безпосередньо у свердловини.

Підруслові водозабори влаштовують забурюванням неглибоких свердловин (20 – 30 м), що обсаджуються колоною діаметром 200...300 мм із фільтром в інтервалі піщано-гравійних відкладень підруслової частини ріки. В свердловину опускають колону підйомних труб, а гирло обв'язують трубами з вакуумною камерою, з якої вакуум-компресор відпомповує повітря. З нижньої частини вакуумної камери за допомогою електровідцентрового насоса відпомповується вода в резервуар з чистою водою і далі подається на станцію підготовки чи безпосередньо на кущову насосну станцію.

Якщо для заводнення використовують стічні води, то їх очищення повинно проводитись більш ретельно. У стічних водах можуть міститися крапельки нафти, гідрати окису й окису заліза, а також велика кількість солей (до 300 кг/м3). Із відстійників вода надходить у накопичувальний резервуар, потім у насоси, станції другого підйому і направляється до кущових насосних станцій (КНС).

Контрольні питання

1.  Основні вимоги організації збору та підготовки вуглеводневої сировини.

2.  Принцип збору і підготовки вуглеводневої сировини.

3.  Вимірювання кількості нафти, газу і води.

4.  Промислові трубопроводи.

5.  Підготовка води до запомповування.

§ 5.2 Система збирання природного газу

Різновиди газозбірних систем

Елементи газозбірної мережі – загальні для різних родовищ і складаються зазвичай із фонтанної арматури, газовідвідних ліній (маніфольдів, шлейфів), вимикальних засувок, газозбірних колекторів, конденсатопровідників, УКПГ (рис. 5.1).

Рисунок 5.1 – Система збору газу:

а – лінійна; б – променева; в – кільцева; г – групова; 1 – свердловина; 2 – шлейфи; 3 – вимикальні засувки; 4 – газозбірний колектор; 5 – контур газоносності родовища; 6 – промислова газорозподільна станція; 7 – головні споруди; 8 – групові пункти збору газу; 9 – конденсатопровід; МГ – магістральний газопровід