Характеристика геологічних умов та флюїду. Розробка покладів. Теоретичні основи експлуатації свердловин. Збирання, транспорт і підготовка продукції свердловин, страница 11

                                   ,                                         (2.4)

де Q_зк – залишкові запаси конденсату в пласті.

На кінцевий коефіцієнт конденсатовіддачі впливають спосіб розробки родовища, вміст конденсату в газі, склад конденсату і газу, питома поверхня пористого середовища, початковий пластовий тиск, температура й інші фактори. Практика розробки родовищ показує, що коефіцієнт кінцевої конденсатовіддачі звичайно змінюється від 0,3 до 0,75.

 Основні періоди розробки газових і газоконденсатних родовищ

Залежно від рівня газових відборів газу прийнято виділяти три періоди: наростання видобутку, стабілізація та його падіння.

Для того, щоб уникнути консервації значних матеріальних ресурсів, розробки родовищ починають ще під час їх розбурювання й облаштування. Із уведенням в експлуатацію нових свердловин, пунктів внутрішньо-промислового збору, компресорних станцій, газопроводів видобуток газу з родовища зростає. Тому період розбурювання та облаштування родовища називають періодом зростаючого видобутку.

Після введення в експлуатацію всіх потужностей щодо видобутку газу, величина яких визначена техніко-економічною доцільністю, настає період постійного видобутку. З великих родовищ за цей період відбирається 60 і більше відсотків запасів газу. У міру виснаження запасів газу й енергії дебіти свердловин знижуються, виводяться з експлуатації обводнені свердловини, видобуток газу з родовища зменшується. Цей період розробки родовища називають періодом спадного видобутку. Він продовжується доти, доки відбір газу не стає нижче від рентабельного рівня. На рисунку 2.3 показано зміну пластового тиску; числа свердловин, їхнього дебіту і річних відборів газу в різні періоди розробки родовища на газовому режимі.

Періоди зростаючого постійного й спадного видобутку газу характерні для великих родовищ, запаси яких обчислюються мільярдами кубометрів. Для середніх за запасами родовищ період постійного видобутку газу часто відсутній, а для малопотужних можуть бути відсутні як період зростаючого.

Рисунок 2.3 – Зміна показників розробки родовищ на газовому режимі

На початку розробки родовищ пластовий тиск буває достатнім, щоб за його рахунок транспортувати газ від свердловин до устаткувань підготовки газу, а від них подавати газ прямо в газопровід для далекого транспортування. Цей період розробки називають безкомпресорним. У цей час для далекого транспортування використовуються труби, розраховані на робочий тиск 5,5 і 7,5 МПа, проектуються газопроводи з робочим тиском 10...12 МПа. У міру падіння пластового тиску настає час, коли для подавання газу в магістральний газопровід виникає необхідність використання дотискної компресорної станції. З цього періоду починається компресорний період розробки родовища.

Особливості розробки газоконденсатних родовищ

Головною особливістю розробки газоконденсатних родовищ є можливість (унаслідок зниження тиску) випадання конденсату в пласті, стовбурі свердловини і наземних спорудженнях, що призводить до його втрат.

Запобігти або знизити кількість випадання конденсату можливо шляхом повної або часткової підтримки пластового тиску, що може здійснюватися двома способами: нагнітанням сухого газу в пласт та штучним заводненням родовища. Розробка газоконденсатного родовища з підтриманням пластового тиску шляхом нагнітання сухого газу (сайклінг-процес) забезпечує найбільш високу конденсато- й газовіддачу родовища. У початковий період розробки родовища за допомогою сайклінг-процесу товарним продуктом є конденсат, а осушений (відбензинений) газ повертається в поклад. Після вилучення основної кількості конденсату родовище розробляється як чисто газовий поклад на виснаження. Застосовуються різні варіанти процесу – повний сайклінг (з нагнітанням усього газу, що добувається); неповний сайклінг (з поверненням у пласт частини газу, що добувається,); канадський сайклінг (газ нагнітається в літній період, а відбирається в період найбільшого попиту на газ). Ефективність сайклінг-процесу значною мірою залежить від неоднорідності колекторських властивостей порід за товщиною і площею пласта. Через випереджувальний прорив сухого газу по окремих високопроникних інтервалах у неоднорідних пластах кінцева частина конденсатовіддачі може виявитися низькою. Основним недоліком сайклінг-процесу є тривала консервація запасів газу й значні витрати на компресорне господарство для зворотньої подачі газу.