Гендерний аспект приватного дискурсу, страница 15

Інші дослідники розрізняють два типи стратегій спілкування: власне комунікативну і змістову. Власне комунікативна стратегія – це правила і послідовність комунікативних дій, яких дотримується адресант. Змістова стратегія – це покрокове змістове планування мети з урахуванням наявного ‘мовного матеріалу’ (мовного коду) в межах кожного ходу (кроку) в комунікації. Обидва типи стратегій визначають загальний ‘стиль’ взаємодії в спілкуванні, тобто, як і якими способами й засобами може бути досягнута мета комунікації [Бацевич 2004: 119].

У лінгвістичній літературі виділяють також кооперативні та некооперативні стратегії мовленнєвого спілкування. Кооперативні стратегії втілюються в інформативні та інтерпретативні діалоги (полілоги) – поради, обмін думками, розповіді, повідомлення тощо. Некооперативні знаходять своє втілення в конфліктах, суперечках, претензіях, погрозах, ухиляннях від відповіді тощо [Бацевич 2004: 119].

Отже, мовленнєві стратегії дають змогу ефективно досягати мети спілкування або ж зорієнтуватись на досягнення ширшої, соціальної мети. Місце стратегії спілкування в загальному процесі комунікативного акту зображено на рис. 2 [Бацевич 2004: 119].

Рис. 2. Узагальнена модель мовної комунікації

Стратегія спілкування посідає важливе (а, можливо, й центральне) місце у процесах комунікації й виступає єднальною ланкою докомунікативної фази та власне мовної реалізації інтенції мовця.

2.1.2.2. Складові стратегій спілкування. До них належать комунікативна інтенція, комунікативна мета, комунікативна компетенція (рис. 3 [Бацевич 2004: 120]).

Комунікативна компетенція

Комунікативна мета

Комунікативна інтенція

Комунікативна стратегія

Рис. 3. Складові стратегій спілкування

Інтенція належить індивіду і цим відрізняється від позаособистісних конвенцій та правил спілкування – регламентованих законів поведінки в різних мовленнєвих ситуаціях. Комунікативна мета – «стратегічний результат, на який скероване конкретне спілкування, комунікативний акт» [Бацевич 2004: 120]. Мета багато в чому визначає перебіг спілкування, рух у ньому інформації, взаємодію учасників.

Комунікативна компетенція – «сукупність комунікативних стратегій і комунікативних правил, постулатів, конвенцій тощо, якими володіють учасники спілкування» [Бацевич 2004: 120].

Стратегії спілкування є гнучкими і залежать від прагматичних чинників: віку комунікантів, їх статі, соціальних ролей, національно-культурної належності, конситуативних умов (у широкому сенсі слова) і передбачають певну комунікативну тактику. Комунікативна тактика – «визначена лінія поведінки на певному етапі комунікативної взаємодії, спрямованої на одержання бажаного ефекту чи запобігання ефекту небажаного; мовленнєві прийоми, які дають змогу досягнути комунікативної мети» [Бацевич 2004: 120]. Комунікативні тактики виконують функцію способів здійснення стратегії мовлення: вони формують складові діалогу (полілогу), групуючи і чергуючи відтінки розмови – оцінку, радість, горе, сумнів тощо.

Наприклад, стратегія відмови від виконання прохання може втілюватися у такі комунікативні тактики: видати себе за некомпетентну людину; послатись на неможливість виконання прохання саме в цей час; відмовитись без будь-якого мотивування; ухилитись від відповіді, не обіцяти нічого конкретного; дати зрозуміти, що не бажаєте виконати прохання. Усі згадані тактики засновані на некооперативній стратегії поведінки адресата.

У різних ситуаціях спілкування використовують різні тактики: одні більш дієві в побутовому спілкуванні, інші – у діловій сфері.

Комунікативна тактика зумовлена комунікативними намірами. Комунікативний намір (комунікативне завдання) – «тактичний хід, практичний засіб руху до відповідної комунікативної мети» [Бацевич 2004: 121].