Гендерний аспект приватного дискурсу, страница 14

Так, у разі формулювання запитання «Where can I buy a newspaper?» початковою актомовленнєвою інтенцією буде питання «Де купити газету?», кінцевою – отримання відповіді; початковою постактомовленнєвою – осмислення отриманої інформації, кінцевою постактомовленнєвою – дії, спрямовані на те, щоб купити газету.

2.1.2. Стратегії мовленнєвого спілкування

2.1.2.1. Розуміння стратегії мовленнєвого спілкування у лінгвістиці. Загальна інтенція мовця обумовлює стратегію мовленнєвого спілкування, або комунікативну стратегію. Стратегія мовленнєвого спілкування – «оптимальна реалізація інтенцій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації» [Бацевич 2004: 118]. «Іноді під стратегією розуміється ланцюг рішень мовця, комунікативних виборів тих або інших мовленнєвих дій та мовних засобів. Інша точка зору пов’язує стратегію з реалізацією набору цілей у структурі спілкування. Ці два підходи не суперечать один одному, навпаки, доповнюючи один одного, вони у сукупності більш повніше розкривають багаторівневу та полі функціональну природу нормального мовленнєвого спілкування та його побудову» [Макаров 2003: 193].

Кожне висловлювання, як і їх послідовність, виконують безліч функцій і переслідує безліч цілей, у зв’язку з чим мовець обирає мовні засоби, які оптимально відповідають наявним цілям. Стратегія являє собою когнітивний процес, у якому мовець співвідносить свою комунікативну ціль з конкретним мовним виразом [Levy 1979: 197].

Цілі можна організувати ієрархічно. Можна виділити стратегічні або глобальні цілі, що утворюють вершину епізоду цілі та підпорядковані їм тактичні або локальні цілі, що відповідають окремим етапам, частковим фазам цілої комунікативної події [Parisi, Castelfranchi 1981; Макаров 2003].

Таким чином, у широкому розумінні комунікативну стратегію можна визначити як тип поведінки одного з партнерів у ситуації діалогічного спілкування, який обумовлено і співвідноситься з планом досягнення головної і локальних комунікативних цілей у рамках типового сценарію функціонально-семантичної репрезентації інтерактивного типу [Романов 1988: 103].

Як правило, у разі неконфліктного (кооперативного) спілкування його стратегію визначають пошуки ‘спільної мови’, тобто основ діалогічного (чи полілогічного) співробітництва: добір мовних засобів представлення реального стану речей, вибір тональності спілкування, формування сприятливої атмосфери взаємодії всіх учасників комунікації тощо.

Комунікативна стратегія охоплює:

– вибір глобального мовленнєвого наміру (констатувати факт, поставити запитання, звернутися з проханням тощо);

– відбір компонентів семантики речення і екстра-лінгвальної конситуації, які відповідають модифікаційним комунікативним значенням;

– визначення обсягу інформації, який припадає на одну тему, одну рему тощо;

– встановлення співвідношення квантів (часток) інформації про ситуацію зі станами свідомості співбесідників і чинником емпатії;

– визначення порядку комунікативних складових;

– налаштування комунікативної структури висловлювання на певний комунікативний режим (діалогічний, режим озвучення письмового тексту, прогнозу погоди або новин), стиль (епічний, розмовний) і жанр (поезія, анекдот, лозунг, реклама) [Бацевич 2004: 118].

Складовими стратегії можуть також бути аргументація, мотивація, оцінка, висловлювання емоцій (симпатій, антипатій), міркування вголос, виправдання, підбурювання тощо. Побудова стратегій та їхня реалізація великою мірою залежать від рівня знайомства комунікантів, соціальних чинників, орієнтації в психічній, когнітивній та інших сферах адресата.

Єдиної типології стратегій спілкування поки що не створено. Так, Т. ван Дейк залежно від дискурсів виокремлює такі стратегії: когнітивні, контекстуальні, розуміння, мовленнєві, семантичні, синтаксичні, схематичні, текстові та ін. Він вважає, що саме мовленнєві стратегії визначають загальний ‘стиль’ взаємодії комунікантів, тобто, як і якими засобами може бути досягнута мета. Наприклад, мовець може сповідувати стратегію ввічливості, яка буде визначати, який семантичний зміст варто висловлювати, а який – ні, які мовленнєві акти доречні, а які – ні і яке стилістичне оформлення прийнятне в певній ситуації [Дейк 1989].