1. У сучасному розумінні дискурс, як об’єкт когнітивно-комунікативної парадигми, – це інтегральний феномен, мисленнєво-комунікативна діяльність, яка протікає у широкому соціокультурному контексті; вона є сукупністю процесу й результату, характеризується континуальністю та діалогічністю. Сучасні дослідження спрямовані на вивчення проблем взаємодії комунікантів і супроводжуються розробкою ідеї конструювання смислів під час розгортання дискурсу: смисл – це не об’єкт, який мовець відсилає слухачеві, а процес сумісного конструювання. При конструюванні смислів висловлювань, співрозмовники конструюють і свою ідентичність.
2. Нерідко у лінгвістиці термін ‘дискурс’ ототожнюють з одним з наступних понять: ‘текст’, ‘мовлення’, ‘мовленнєва діяльність’, ‘комунікація’, ‘спілкування’. Визначальною характеристикою ‘дискурсу’, що відрізняє його від тексту, є контекст, який вслід за М.А.К. Хеллідеєм визначаємо як сукупність поля/field (тематика, що підлягає обговоренню); спрямованості/tenor (міжособові відносини мовця і адресата); форми/mode (безпосередність або опосередкованість комунікації, засоби передачі інформації: вербальні чи невербальні). Крім того, ‘текст’ – це результат, а ‘дискурс’ є ще і процесом. Поняття ‘мовлення’, ‘мовленнєва діяльність’ припускають наявність діяльності, але це поняття діяльності обмежене, однобічне, пов’язано тільки з продукуванням мовлення, коли ‘дискурс’ – це ще діяльність і соціальна, і мисленнєва. Терміни ‘комунікація’, ‘спілкування’ передбачають наявність соціальної діяльності, але ігнорують мисленнєву діяльність, крім того вони більш фокусуються на процесі мовлення, а не його результаті. Тобто терміни ‘текст’, ‘мовлення’, ‘мовленнєва діяльність’, ‘комунікація’, ‘спілкування’ лише частково торкаються поняття ‘дискурс’ у його сучасному розумінні.
3. На сьогоднішній день не існує однієї всеохоплюючої класифікації дискурсу, і це виявляється чи навряд можливим, тому що у нормальному спілкуванні типи дискурсу не так вже й часто зустрічаються у чистому вигляді. Виділення типів та підтипів дискурсу, таким чином, – становить одне з завдань кожного дослідника, який може застосовувати ту чи іншу типологію, що базується на тих чи інших критеріях.
4. Виділення приватного та публічного типів дискурсу базується не на одному, а на декількох критеріях. Перший критерій – це сфера спілкування. В ідеалі, між приватним та публічним дискурсами існує чітка межа: приватний дискурс обмежений домом, сім’єю, а все що поза цих меж – публічний дискурс. Ці межі індивід легко перетинає, але при цьому змінюються його соціальні ролі. У приватному дискурсі існує обмежений набір соціальних ролей, на відміну від публічного дискурсу. Крім того, змінюються і стосунки між комунікантами: приватній сфері властиві дружні, інтимні стосунки. Незважаючи на те, що приватна зона є ‘зачиненою’ для сторонніх, стосунки між співрозмовниками є більш невимушеними, а теми розмов більш особистими.
5. Типовим для приватної сфери є наявність жінки та чоловіка, єдність чоловічого та жіночого в домі, для підтримки якого є важливим і піклування жінки, і чоловіча праця. Наявність різностатевих комунікантів впливає значною мірою на хід комунікації. Гендерні ролі учасників діалогу визначають комунікативну поведінку та стиль мовлення комунікантів, що має очевидний прояв у конкретній комунікативній ситуації при виборі та застосуванні певних комунікативних стратегій. Відмінність у стилі мовлення та комунікативній поведінці чоловіків та жінок пояснюється не тільки психофізіологічними особливостями, але й гендерними стереотипами, тобто механізмами, що забезпечують закріплення і трансляцію гендерних ролей від покоління до покоління. Сучасні лінгвісти підкреслюють, що можна говорити лише про типові різниці у мовленні чоловіків та жінок, тому що стереотипи мають властивість руйнуватися.
ПРИЙОМИ І ТАКТИКИ І ГЕНДЕРНИЙ СТАТУС КОМУНІКАНТІВ
У ПРИВАТНОМУ ДИСКУРСІ
стратегії мовленнєвого спілкування
2.1.1. Сутність комунікативних інтенцій
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.