Гендерний аспект приватного дискурсу, страница 13

Людське спілкування ґрунтується на взаємній необхідності. Російський лінгвіст Юрій Караулов зазначає: «недостатність особистості в якомусь аспекті є ніби імпульсом, що спонукує шукати доповнення в іншій особистості». Це і є джерелом комунікативних потреб, які усвідомлено чи неусвідомлено втілюються в комунікативні інтенції. «Комунікативна інтенція (лат. intentio – прагнення) – осмислений інтуїтивний намір адресанта, який визначає внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення» [Бацевич 2004: 116].

Якщо розглядати, наприклад, діалог, то саме завдяки інтенціям він підтримується, членуючись на конкретні відносно завершені частини, що характеризуються досягненням (чи недосягненням) мети спілкування. Саме інтенціональність багато в чому підтримує інтеракцію в діалозі. У цьому аспекті процес спілкування постає як послідовність інтеракційних ходів, що визначають взаємодію інтеракційних інтенцій.

На перший погляд, інтенціональність видається нелінгвістичним поняттям, радше поняттям психологічним. Однак в аспекті «намір – смисл, що передається, – дискурс, в якому втілюється», це поняття зачіпає власне лінгвістичні аспекти, а тому не може бути зігнороване комунікативною прагматикою. Насправді, саме типом інтенціональності визначаються, наприклад, такі типи міжособистісного спілкування, як переконування, аргументація, з'ясування, випитування, обговорення, сварка та ін.

Серед чинників, що обумовлюють комунікативну інтенцію, найважливішими є:

– мотивація як система мотивів із домінуючим мотивом;

– обставини, умови спілкування, оточення тощо;

– імовірнісний досвід, пов'язаний з моделлю майбутнього, можливістю прогнозування;

– завдання (мета, з якою виконується дія), тобто співвіднесення моделі майбутнього з найближчою і перспективною (поточною) дією [Бацевич 2004: 116].

Інтенція може реалізуватись лише за певних умов. Найважливішими чинниками реалізації мовленнєвої інтенції є:

– мова, її структура, особливості універсального та неуніверсального, ідіоетнічного компонентів;

– рівень володіння мовою (недосконале володіння мовою, якою здійснюється комунікація, звужує можливості втілення інтенціональних задумів, а незнання її – унеможливлює комунікацію взагалі);

– функціонально-стилістичний чинник, тобто добір типів мовлення, форм мовлення (усно-письмова, діалогічно-монологічна тощо), стилістичні засоби мовлення;

– соціолінгвістичний чинник (добір мовцем засобів з урахуванням їхніх соціальних «ролей»);

– афективний чинник (забезпечує варіативність висловлювання у зв'язку з різним його експресивним навантаженням);

– індивідуальні відмінності у мовленнєвому досвіді (незначний мовленнєвий досвід зменшує інтенціональний потенціал комунікантів; значний – робить їх «гросмейстерами спілкування»);

– мовленнєвий контекст і мовленнєва ситуація істотно впливають на можливості вияву інтенціональності мовця (наприклад, несприятлива ситуація спілкування може стати причиною комунікативного «ступору» в недосвідченого мовця, а ситуація сприятлива може розкрити комунікативний потенціал конкретного учасника спілкування) [Бацевич 2004: 116-117].

Залежно від часу реалізації мовленнєвого акту інтенції поділяють на актомовленнєві та постактомовленнєві. «Актомовленнєві інтенції – інтенції мовця, що реалізуються у процесі побудови мовленнєвого акту. Постактомовленнєві інтенції – інтенції мовця, що виникають після побудови мовленнєвого акту» [Бацевич 2004: 117].

У свою чергу, актомовленнєві й постактомовленнєві інтенції можуть бути початковими і кінцевими. «Початкова інтенція – актомовленнєва або постактомовленнєва інтенція, яка відкриває собою можливість подальших інтенцій або практичних дій. Кінцева інтенція – актомовленнєва або постактомовленнєва інтенція, викликана початковою інтенцією. Може виявлятись у словесних або практичних діях» [Бацевич 2004: 117].

Усі типи інтенцій зображено на рис. 1 [Бацевич 2004: 117].

Загальна інтенція мовця

Актомовленнєва                     Постактомовленнєва

Рис. 1. Типи інтенцій