Війна за незалежність у північній америці і утворення США, страница 9

Таким чином, Національний конвент став тепер вищим законодавчим органом. У вересні 1792 р. були здійснені вибори 783 депутатів від французьких адміністративних одиниць і 34 колоній Франції. Більшість у Конвенті одержали жирондисти (200 чол.). Якобінці одержали 100 місць «вони сиділи на верхніх лавках і одержали назву «горців». Інша частина депутатів примикала то до однієї, то до іншої фракції і стала іменуватися «болотом». Декретами Конвенту від 21 вересня цілком знищувалася королівська влада, а від 25 вересня Франція оголошувалася «єдиною і неподільною» республікою. Для безпосереднього здійснення виконавчої влади в країні замість усунутого уряду був сформований Тимчасовий виконавчий комітет, де більшість складали жирондисти. Вибори в місцеві муніципалітети і суди здійснювалися на основі нового виборчого права (8).

Водночас, ще 17 серпня, до виборів у Конвент, старі Національні збори встановили Надзвичайний кримінальний трибунал, який повинен був вирішити долю заарештованих контрреволюціонерів. Проте феодальна реакція не склала зброю. Використовуючи патріотичний підйом народу, жирондистській армії вдалося перемогти прусські війська 20 вересня 1792 р. у д. Вадьмі. Незважаючи на це, якобінці домоглися рішення Конвенту про страту 21 січня 1793 р. короля. Але в березні 1792 р. спалахнув роялістський заколот у Вандее. Австро-прусські війська знову стали підходити до кордонів Франції. У цій обстановці очолюваний якобінцями повстанський кабінет Паризької комуни, спираючись на збройних громадян Парижу і національних гвардійців 2 червня 1793 р. скинув жирондистський уряд.

У результаті Конвент, у якому тепер найбільшим впливом користувалися якобінці, швидко провів декілька радикальних рішень, які усували феодальні пережитки в селі. Декрет від 3 червня встановлював пільговий продаж селянам конфісковані в контрреволюціонерів земель. Декретами від 10-11 червня були дозволені поділи землі між членами сільських общин, а від 17 червня ліквідовані усі феодальні права земельних власників.

24 червня 1793 р. була прийнята Нова Конституція. Перша її частина складалася з основних положень «Декларації прав людини і громадянина 1989 р.». Водночас, залишивши стару назву, якобінці значно радикалізували початковий документ. Зокрема, не відштовхуючи приватної власності, вони спробували підкреслити винятковість її трудового джерела. У ст. 16-17 Конституції відзначалося; «Право власності складається в приналежній можливості користуватися і розполагать за розсудом своїм майном, своїми прибутками, плодами своєї праці і промислу. Громадянам не може бути заборонено займатися будь-якою працею, землеробством, промислом, торгівлею» (9).

Тут просліджується утопічність поглядів основних ідеологів якобізму. Наприклад, на думку російських правознавців, соціальним ідеалом Робеспьєра є «товариство дрібних виробників, де людина прямо обмінюється зробленими ним продуктами з іншими рівними йому людьми» (10). До чого це може призвести, свідчать погляди іншого якобінця Марата, що визнає в ім'я революції справедливість диктатури. Призначення диктатури - знищити «зрадників і змовників», які фактично представляли собою супротивників партії, яка складається «тільки з незаможних класів, із плебсу, без знань, засобів, змовників» (11). Тим самим на особу ілюзорність якобінського загального рівного майнового захисту.

У Конституції особливо підкреслювалася ідея народного суверенітету. Ст. 25 говорить: «Суверенітет ґрунтується в народі; він єдиний, неподільний, не погашається давниною і не відчужується». Водночас, неясність визначення «присвоєння суверенітету» ставить під сумнів правомірність конституційної статті про те, що нехай той «хто привласнить собі належний народу суверенітет, і буде негайно відданий смерті вільними громадянами».

Істотно конкретизувалися права і свободи. Поряд із проголошеними раніше було зазначено на те, що людина «не може ні продаватися, ні бути проданою; її особистість не є невідчужувана власність», «можливо лише взаємне зобов'язання про послуги і винагороду між трудящим і наймачем». А ст. 35 Конституції встановлювала, що якщо «уряд порушує права народу, повстання для народу і для кожної його частини є його священне право і невідкладний обов'язок».