Війна за незалежність у північній америці і утворення США, страница 17

У 1848 р. за прикладом Франції на збройну боротьбу піднялася столиця Пруссії Берлін, що дало повштовх повстанському руху й в інших німецьких землях. Слідством цього стала згода королів і князів провести скликання у Франкфурті-на-Майні всегерманського Установчого збору, яке повинно було створити єдину Німеччину на підставі виробленої федеральної Конституції, Проте спроби прийняття Конституційного проекту не увінчалися успіхом, він не був затверджений через занадто велике розходження в політичних поглядах делегатів. Більшість із них роз'їхалися по маєткам, інших розігнали війська Вюртемберга. У черговий раз об'єднання Німеччини не відбулося.

У ході раволіоції були скликані також Пруські Національні збори. Початку зборів депутатів передували вибори по розробленої королем та його радниками куриатной системі, яка припускала нерівне представництво на підставі високого майнового цензу. В результаті король одержав слухняних депутатів, котрі 3 січня 1850 р. прийняли «Конституційну хартію Пруссії». Конституція цієї держави оголосила рівність усіх прусаків перед законом, скасуваня усіх сословних переваг і загальнодоступність заняття державних посад. Були гарантовані особисті свободи, але в той же час закріплювалося, що «усі прусаки підлягають військової повинності», а «збройні сили можуть бути вжиті для придушення збройних без ладь або для виконання закону. ».

Об'являлося, що «особистість короля недоторканна», «міністри короля відповідальні», «виконавча влада належить одному королю». Згідно конституції в державі засновувалися дві законодавчі палати. У верхню палату король призначав принців крові, князів і інших перів у кількості 50% від її складу. Інші депутати обиралися. Але в 1852 р. король домігся призначення депутатів і другої половини верхньої палати. Нижня палата обиралася від трьох курій, дві перши з котрих належали небагатому числу значних власників. (4)

Таким чином, Конституція 1850 р. майже не обмежувала влади короля. Володіючи всією повнотою виконавчої влади і правом у будь-який момент звернути проголошені свободи, монарх був гарантований також у повній слухняності законодавців, яких він, здебільшого, самий і призначав. Революції в Пруссії й інших німецьких землях потерпіли поразку.

У Австрії задачі революції були інші. Замість об'єднання країни на порядок денний першим питанням виходило національне роз'єднання. Крім того революція повинна була знищити феодальні порядки абсолютизму і станові привілеї. 13 березня 1848 р., у день відкриття австрійського сейму, народ окупував його будинок, вимагаючи введення конституції. Імператор пообіцяв скликати збори представників провінційних сеймів (ландтагів) для її виробітки. В подальшому найбільше радикально настроєні прошарки народних мас почали самостійні виступи в національних краях Австрійської імперії. У Угорщині символом революції став поет Шандор Петефи, у Чехії -професор Ф. Палацкий. У Хорватії, Славонії, Воєводіні, Трансільванії, Закарпатської Україні почалися сілянські повстання. Проти австрійського панування виступила Ломбардія і Венеція. У це ж час почалася революція й в інших частинах Італії під гаслами об'єднання країни. Але за допомогою російського імператора Миколи І, що рушив в Австрію і її провінції 138 тис. військ, революція тут у 1849 р. була придушена. Примітно з цього приводу висловлення А.Й. Герцена: «Австрія дихала на ладан і зовсім перестала б дихати, якби не злочинна рука Миколи І». (5)

Але, подавивши революційий рух у 1848-1849 рр. Австрійська імперія зберегла себе в кордонах австро-угорсько-слав'янських народів і Північної Італії, будучи при цьому номінально гегемоном в межах Німецької спілки.

ІІ питання.

К 60-м рокам Прусія достатньо зміцніла в економічному відношенні, щоб покінчити з Австрійською гегемонією в Німецькій спілці. У вересні 1862 р. король Прусії Вільгельм І призначив міністром-президентом держави князя Отто фон Бісмарка, що енергійно став діяти в досягненні цієї мети. Навесні 1866 р. Бісмарк почав війну з Австрією і розгромивши її армію змусив підписати 23 серпня в Празі мирний договір. Відповідно до договору Австрія назавжди виходила з Німецької спілки, відмовляючись на гегемонію в Німеччині і погоджувалася на територіальні приєднання до Прусії.