Війна за незалежність у північній америці і утворення США, страница 8

Виявилося на особу невідповідність конституційних закріплень та іншої законодавчої діяльності конституційної монархії, що затвердилася у Франції, основним принципам, проголошеним у «Декларації людини і громадянина». Виконавча влада за два роки нічого не зробила для реального поліпшення умов життя селян, які змушені були викуповувати землю за величезні гроші у феодальних власників; для робітників, положення яких погіршилося в зв'язку з ростом тривалості робочого дня і підняттям цін на продукти, що одержали свободу підприємництва і торгівлі приватними власниками; для солдатів, що залишилися під початком офіцерів переважно дворянського походження. У результаті обстановка в країні продовжувала розпалюватися, народ потребував завершення революції.

Налякавшись розправи, уночі 21 червня 1791 р. королівська сім'я спробувала втекти за кордон, щоб створити коаліцію феодальних держав для придушення революції, але була затримана і під конвоєм Національної гвардії повернута до Парижу, що остаточно підірвало авторитет короля.

Тим часом, до 1791 р. в Установчих зборах Франції визначилися три основні політичні угруповання: - фельяни (назва духовного ордену) - виразники інтересів ліберального дворянства і крупної буржуазії, - жирондисти (більшість їх була депутатами від департаменту Жиронди) - представляли середню провінційну і столичну торгово-промислову буржуазію, - якобінці (збиралися в бібліотеці монастиря святого Якоба) - їх підтримувала дрібна буржуазія, ремісники, селянство. У самому середовищі зазначених політичних угруповань також не було єдності в поглядах. Монархічні і республіканські настрої їхніх лідерів постійно змушували сперечатися один з одним. Прихильники республіки організували 17 липня народний похід до Установчих зборів з петицією про скинення короля, але він жорстоко був придушений (50 убитих, декілька сот ранених) мером Парижу на Марсовому полі (6).

Це викликало підвищення ролі Паризької комуни, що складалася з виборних делегатів від адміністративних одиниць міста і з початком революції, фактично стала органом самоврядування столиці. До рішучих дій Комуну спонукала погроза реставрації монархічного абсолютизму. На початку 1792 р. у м. Кобленце була оформлена, за підтримкою Австрії і Прусії, подстрекательстве Росії й Англії контрреволюційна опозиція з табору роялістів, яка закликала європейські двори до вторгнення у Францію. У відповідь влітку в Париж стали стікатися ряди національних гвардійців із рішучістю захистити революцію. Сформувався військовий табір федератів Національної гвардії. 20 червня гвардійці оточили королівський палац і стребували переваження в уряді не фельянів, а жірондистських міністрів. Революційним гімном французького народу стала «Марсельєза». Король пообіцяв дотримуватися вірності Конституції 1791 р., а Законодавчі збори оголосили «батьківщину в небезпеці». До цього часу більшість у Паризькій комуні почали складати якобінці, їхній лідер Робеспьєр закликав до скасування майнового цензу і встановленні в країні демократичної республіки.

10 серпня 1792 р. Комуна зважилася на активні дії - королівський палац був узятий штурмом, а Людовик XVI - заарештований. Законодавчі збори, у яких тепер більшість складали жирондисти, під тиском Комуни 11 серпня оголосили про відсторонення короля від виконавчої влади і скликанні Національного конвенту на основі двохступінчатих виборів усіма громадянами Франції, які досягли 21 року, які мешкають не менше одного року в даній місцевості, які мають будь-який трудовий заробіток (крім обслуги). Обмеження для вибірників і представників як «активних» і «пасивних» знищувалися. Щоб стати ними достатньо було задовольняти умовам виборця і досягти 25 років (7).