Війна за незалежність у північній америці і утворення США, страница 19

У цілому Конституція 1871 р. закріплювала юридичний компроміс, досягнутий у ході революційно-об'єднуючої боротьби між феодально-юнкерськими землевласниками монархічних німецьких держав і торгово-промисловими капіталістами Прусії, що випередили їх у своєму соціально-економічному розвитку, і мала яскраво виражений мілітаристський характер. Проте, незважаючи на обмежений характер Конституції, вона поклала початок новому державному утворенню, що швидко інтегрувалося в європейський економічний і політичний світ і стало претендувати в ньому на головні ролі.

В руслі Конституції здійснювався подальший державний розвиток Німеччини в XIX - поч. XX ст.ст. Отримавши конституційні гарантії своїх особливих повноважень, імперський канцлер Отто фон Бісмарк почав здійснювати енергійне реформування імперії з метою підвищення її економічного і військового потенціалу. У 70-х роках XIX ст. виник ряд нових державних інститутів, не встановлених Конституцією. До таких відносяться спеціальні відомства (імперських залізниць, юстиції і внутрішніх справ) і кабінети при імператорі (цивільний і військовий). Економічною підставою могутності імперського уряду Бісмарк вважав державну власність. Тому були націоналізовані залізниці, пошта, телеграф, установлена монополія держави на горілку і тютюн, введена єдина золота валюта (8).

Після об'єднання країни в Німеччині почався бурхливий економічний підйом. Протягом декілька десятиліть вона стала однією із самих розвинутих в економічному відношенні країн світу і кинула виклик Великобританії і Франції за «місце під сонцем». Стрімке зростання промислового виробництва в цій країні призвело до появи численного робітничого класу, політичну мету якого стала виражати соціал-демократична партія Німеччини (1869 р.). У складі партії відразу ж оформилися дві політичні течії, що розходилися в принциповому положенні про шляхи побудови соціалізму. Перші прийняли марксистське навчання про диктатуру пролетаріату як формі рішучого зламу буржуазної держави (зйзенахци), другі стояли на позиціях плавної трансформації капіталізму в соціалізм. Незважаючи на відчайдушні спроби марксистів направити працівничий рух в Німеччині по шляху радикальної політичної боротьби, соціал-демократи відхилили революційне питання захоплення влади і, прийнявши в 1875 р. «Готську програму», головною метою поставили боротьбу за більшість голосів у парламенті.

Але це не зупинило Бісмарка у боротьбі проти соціал-демократів. У 1878р. під його натискуванням рейхстаг провів «винятковий закон проти соціалістів», відповідно до якого стан в організації, що бажає «скинення існуючого державного або суспільного ладу шляхом соціал-демократичних, соціалістичних або комуністичних устремлінь» було кримінальне карним діянням. За це покладався тюремний висновок або значний штраф. Закон діяв до 1890 р., коли у відставку пішов самий Бисмарк (9). Водночас, слід зазначити прагнення уряду Бисмарка значно поліпшити соціальний стан робітничого класу. В роки його правління було прийнято ряд робочих законів, про які піде промову в лекції про буржуазне право.

ІІІ питання.

Після остаточної невдачі Австрійської імперії в боротьбі за гегемонію в Німецькій спілці національно-визвольний рух в провінціях посилився. Найбільшу небезпеку для Австрійських монархів уявляла угорська опозиція. З метою запобігання розпаду імперії в 1867 р. уряд династії Габсбургів уклав з Угорщиною угоду про перетворення в дуалістичну державу Австро-Угорщину. Була прийнята Конституція, відповідно до якої в Австрії засновувався двопалатний парламент - рейхсрат як вище джерело законодавчої влади. Заборонялося бути одночасно депутатом обох палат. У верхню палату - панів призначалися імператором представники вищої знаті і духівництва при присвоєнні спадкового права бути представником палати панів. До таких відносились:

• повнолітні принци імператорського прізвища;

• повнолітні глави сімейств туземної знаті, що володіють значною земельною власністю в королівствах і областях, представлених у рейхсраті;