Повітовими земськими заснуваннями були збори й управа. Збори складалися з земських гласних, які обиралися повітовими землевласниками, міськими і сільськими общинами. Головував на земських зборах ватажок дворянства. Повітова земська управа складалася з голови і двох членів, що обиралися з числа осіб земських зборів. Голова управи затверджувався губернатором.
16 червня 1870 р. було прийнято "Городові положення", що визначало, що "турбота і керування по міському господарству і благоустрою передаються міському суспільному управлінню, а нагляд за законним його виконанням -губернатору". Так само, як і земське, міське суспільне управління не могло виходити за рамки, зазначених йому повноважень. До його компетенції відносилися благоустрій міст, ринкова торгівля, охорона здоров'я й утворення, протипожежна безпека.
Установами міського суспільного управління були: міські виборчі збори, міська дума й управа. Збори було призначено винятково для виборів кожні чотири роки гласних міської думи, що обирали зі свого складу які заміщають міського голову і секретаря. У той же час, міська дума обирала виконавчий орган - міську управу, що одночасно очолював обраний міський голова.
У міських суспільних установах встановлювалися обмеження по віросповіданню. Так, у ст. 88 "Положення." було записано: "Євреї не можуть бути обрані міськими головами і заміщати їхні посади. Число членів міської управи з не християн не повинно перевищувати однієї третини усього її складу" (11).
Введення місцевого самоврядування потребувало додаткових асигнувань. Основним джерелом міських бюджетних надходжень стали податки на нерухомість, торгівлю і промисли. Наприкінці 80-х років XIX ст. у Москві вони складали 76%. Велику частину податків на утримання земств виплачували селяни. У 1887 р. промисловці виплатили в земський бюджет 7 млн. руб., а селянські общини-18 млн. руб. (12).
3. Військова реформа.
1 січня 1874 р. у Росії був прийнятий "Статут про військову повинність", основною ціллю якого була перебудова армії по буржуазному зразку. "Захист престолу і Батьківщини" оголошувалося священним обов'язком кожного російського підданого. Все чоловіче населення без станового розходження підлягало тепер військової повинності. Заборонявся грошовий відкуп від повинності або заміна її іншим бажаючим.
Всі збройні сили розділялися на постійні війська й ополчення, які закликаються у випадку надзвичайних обставин військового часу. Питання про зарахування на службу вирішувався жеребом, що витягався один раз на все життя. Особи, які за номером витягнутого жереба не підлягали призову в постійні війська, зараховувалися в ополчення. Жеребкування провадилося щорічно серед молоді, якої з 1 жовтня року проведеного призову здійснювався 21 рік. Особи, що мали вищу середню освіту могли пройти службу без жереба, як що вольноопределяются. Загальний термін служби в сухопутних військах визначався в 15 років (6 років - дійсна, 9-у запасі), на флоті - 10 років (7 років - дійсна, 3-у запасі). У військовий час терміни служби не обмежувалися. У державне ополчення зараховувалося все чоловіче населення, спроможне носити зброю у віці до 43 років (13).
Реформа, безумовно носила прогресивний характер, усуваючи стару рекрутську систему набору в армію. Водночас офіцерські посади по старому могли займати переважно дворяни, для яких існували пільгові умови прийому у військові навчальні заклади (юнкерські і кадетські училища) і особи, власність яких давала їм можливість одержати освіту. Крім того, військовій повинності не підлягала значна частина так званого "інородницького" населення. Так царизм забезпечував свою безпеку від національно-визвольних виступів.
Таким чином, буржуазні реформи 60-х - 70-х рр. у Росії в цілому забезпечили їй можливість розвитку за капіталістичним шляхом. Водночас вони зберегли значні феодальні пережитки, їхній незавершений характер призвів до подальших соціальних вибухів.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.