До 40-х років у Франції відбулися помітні зміни в економічному житті. Внаслідок промислової революції сформувався робітничий клас, що став потужною соціальною силою в боротьбі за свої права. Зимою 1848 р. повсталі паризькі робітники в союзі з дрібною буржуазією змусили Луі-Філліпа зректися від престолу. Ліберально-демократична опозиція королівського режиму сформувала Тимчасовий уряд. Франція була знову оголошена республікою (Друга республіка).
За Конституцією 1848 р. вищим органом законодавчої влади стали Національні збори з трирічним терміном виборних повноважень. Главою виконавчої влади був Президент, якому підпорядковувався адміністративний апарат, армія і поліція. Істотним було те, що Президент фактично не залежав від Національних зборів, а обирався від департаментів. Дорадчим правом при розгляді законопроектів користувалася призначена на 6 років Національними зборами Державна рада. Виборче право тепер ставало прямим і таємним. Проте, на термін проживання робітників, необхідний для виборчих прав впливали показання їхніх роботодавців (14). Глави Конституції про права і свободи були складені в дусі французьких традицій «Декларації прав людини і громадянина».
Першим Президентом «Другої республіки» став Луі-Наполеон, племінник імператора Бонапарта. Йому вдалося в грудні 1851 р. спираючись на частину армії розігнати Національні збори і скасувати Конституцію 1848 р. По Конституції, 1852 р., що законодавчо закріпила переворот, президент обирався на 10 років. Йому тепер цілком належала вся повнота виконавчої влади, призначення і зсув усіх посадових осіб. Президент користувався виключним правом законодавчої ініціативи і підтверджував кандидатури які обираються в Законодавчий корпус. Державна рада тепер тільки складала законопроекти на основі пропозицій Президента. За Сенатом зберігалося право конституційного контролю в законодавчій області. А в листопаді 1852 р. після рішення Сенату і твердження плебісцитом спеціальний закон реставрував «Другу імперію». Луі-Наполеон став імператором Франції Наполеоном III.
Державний лад країни в цей час не перетерпів істотних змін, адже державно-чиновницький апарат нової імперії був сформований ще під час перебування Луі-Наполеона Президентом.
Падіння «Другої імперії» прискорили і невдача французьких військ у франко-прусській війні. Капітуляція 100 тисячної армії під Седаном викликала бурю народного обурення. Під Тиском повсталих 4 вересня 1870 р. імперія Наполеона-ІII пала. Влада виявилася в руках так званого уряду «національної самооборони», який складався з верхівки фахових політиків і військових. Як відзначає 3. Черниловский, «свої зусилля новий уряд зосередив на тому, щоб за будь-яку ціну змовитися з Прусією: боялися революційної ситуації, що укладалася в результаті військової поразки» (15).
Таким чином, ми бачимо, що в XIX ст. французький народ пройшов через нелегкий шлях значних соціальних потрясінь, у ході який формувалися основні риси державного ладу.
IIIпитання.
Узгоджена політика уряду Франції з країнами північно-німецького блоку викликала різку опозицію з боку народних мас. У ході муніципальних виборів у міські ради (комуни) значних промислових центрів країни (Ліону, Марселя й ін.) пройшли представники блоку робітників і найбільше радикально настроєної патріотичної буржуазії. Вимоги робочих Парижу провести в міську комуну людей спроможних забезпечити захист міста від іноземних військ, котрі 19 вересня підійшли до Парижу наштовхувалися на відмову уряду. Один із його лідерів Тростю заявив, що «спроба витримати облогу, була би безумністю». Таким чином, бездіяльність влади змусила парижан створити Центральний комітет «Комітетів пильності» 20 міських округів, що фактично взяли на себе адміністративно-господарські функції і явилися опорою подальшої антиурядової опозиції (16).
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.