Війна за незалежність у північній америці і утворення США, страница 4

• контроль за єдиною фінансовою системою країни;

• установлення системи державних стандартів фізичних величин;

• набір і командування армією і флотом.

Водночас, у ході самого прийняття Конституції проявилася її обмеженість. Шість штатів (Пенсільванія, Массачусетс, Нью-Гемпшир, Північна Кароліна, Верджинія, Нью-Йорк) потребували включення до тексту Конституції Білля про права. З 1789 по 1791 р. були внесені перші 10 поправок до Конституції, які містять у собі гарантії свобод і прав людини. Зокрема свободи віросповідання, слова, преси, звернень до «Уряду про виправлення зловживань), право на недоторканність житла) носіння зброї, «охорону особистості, паперів і майна від необґрунтованих обшуків і арештів). У документі знайшов свій відбиток також принцип презумпції невинності, право обвинувачуваного на судовий розгляд і адвокатський захист (11). Але в той же час Конституція США закріплювала расову дискримінацію і встановлювала цензову систему виборів. Рабство негрів стало законом, найменш заможна частина американського суспільства виявилася позбавленою виборчих прав.

Наприкінці XVIII - початку XIX стст. значно розширилася територія США. Цей процес здійснювався шляхом фізичного винищування індійських племен, захоплення землі в Мексики, покупки північноамериканських володінь європейських держав. Уряд США всіляко заохочував імміграцію в країну. По досягненню на колонізованій території визначеної чисельності населення конгрес надавав їй автономію і право виробітки конституції, після чого утворювався новий штат. З 1791 по 1912 рр. до тринадцятьом додалося ще тридцять шість штатів.

Істотний вплив на політичну систему країни зробило виникнення партій. У 1828 р. була створена демократична, у 1854 р. - республіканська партія, їхня соціальна база відрізнялася неоднорідністю. Але в цілому можна сказати, що за своїми політичними переконаннями демократи були більш близькі до плантаторів Півдня, а республіканці - до промисловців Півночі.

IIIпитання.

У зв'язку з територіальним розширенням США виникло запитання про поширення рабства в нових землях. У нижній палаті конгресу переважали представники штатів, де рабство було заборонено, у сенаті головували рабовласницькі штати. У 1820 р. конгресмени досягли компромісу. У ході прийняття у федерацію нових штатів Міссурі і Мен конгрес ухвалив, що до півночі від ЗО паралелі рабство, крім штату Міссурі, не буде припускатися. У такий спосіб конфлікт Півночі і Півдня США, початки якого були визначені ще в колоніальний час, був трохи відтягнутий. Водночас у країні почався опір існуючому в південних штатах режиму з боку самих рабів. У 1831 р. у Вірджинії повстали раби під проводом негра Ната Тернера. Повстання було жорстоко придушене урядом. У 30-е роки в США також зародився аболюціоністський (антирабовласницький) рух в середовищі білої ліберально-демократичної інтелігенції.

До середини сторіччя втеча рабів у північні штати прийняло масовий характер. У 1850 р. плантатори півдня домоглися закону про вилов рабів, які втікали і повернення їхнім хазяїнам. Промисловці півночі відповіли законами 1850 і 1854 р. про вільне рішення новими штатами (Нова Мексика, Юта, Канзас, Небраска) питання про введення рабства на їхній території. Таким чином Міссурійський компроміс 1820 р. був ліквідований. Остаточно загострило ситуацію в країні президентство з 1860 р. Авраама Лінкольна - сина „білого бідняка”, який своєю працею досяг офіцерського звання і юридичної освіти і був обраний до конгресу.

Наприкінці 1860 - початку 1861 рр. про відділення від США („сецесії”) заявили 8 штатів: Південна Кароліна, Флорида, Джорджія, Алабама, Луїзіана, Техас, Теннессі, Міссісіпі. Вони утворили Південну конфедерацію, обравши президентом Д.Девіса й визначили столицею м. Річмонд. 15 квітня Лінкольн оголосив южан заколотниками. Почався набір ополчення в армію сіверян, що означало розв'язання громадянської війни.