Війна за незалежність у північній америці і утворення США, страница 30

IIпитання.

Реформи 60-х -70-х рр. цілком не змінили форм державного правління й устрою Росії, сутності її державного режиму. Країна продовжувала залишатися самодержавною імперією, системою функціонування державного механізму якої було жорстке проведення владних рішень царя. З 1861 р. при монарху був створений дорадчий орган - Рад Міністрів, посадові особи якого відповідали за окремі сфери управлінської діяльності, але главою виконавчої влади був цар. Більш конкретно були визначені і функції Сенату, що складає з двох судових (по цивільних і кримінальних справах) і трьох адміністративних департаментів:

• по обнародуванню законів;

• по скаргах на рішення органів нагляду за селянським самоврядуванням;

• по правах дворянства і почесних громадян.

Законність діяльності кожного департаменту Сенату контролював підпорядкований міністру юстиції (генерал-прокурору) обер-прокурор. Сенатори по департаментах призначалися царем (14).

Але конкретизація функцій центрального царського апарату не переслідувала цілей конституційного реформування, а була однієї з мір захисту самодержавства від усякої соціальної опозиції в умовах капіталізації економічного життя країни. 14 серпня 1881 р. було затверджено "Положення про заходи для охорони державного порядку і суспільної безпеки", відповідно до якого окремі місцевості імперії могли оголошуватися в стані "посиленої охорони". Тут уводилися посади генерал-губернаторів з особливими повноваженнями віддавати справи, що загрожують "суспільному порядку і державної безпеки", на розгляд Військових судів "для судження за законами воєнного часу". Генерал-губернатори і Міністр внутрішніх справ (у звичайних губерніях) могли санкціонувати "розгляд при закритих дверях усіх тих судових справ, публічний розгляд яких може послужити приводом до порушення розумів і порушенню порядку" (15). Таким чином, цар підкреслив, що в будь-який момент може призупинити, оголошені раніше процесуальні права особистості ("Статут судового виробництва" 1864 р.),.

До початку XX ст. спроби реформування Російської імперії показали свою неспроможність. Абсолютна відсутність традицій європейського парламентаризму, сторіччями сформована віра в "царя-батюшку", що усе і завжди вирішував самий, виключали всякий грунт для радикальних перемін зверху. Поштовх для еволюції Росії в напрямку конституційної монархії був зроблений лише в ході буржуазно-демократичної революції 1905-1907 р.

6 серпня 1905 р. царський маніфест оголосив, що "зберігаючи недоторканним основний закон Російської імперії про сутність Самодержавної Влади, визнали Ми за благо утворити Державну Думу".

Вибори в Державну Думу проводилися відповідно до адміністративно-територіального поділу Російської імперії:

а) по губерніях і областям;

б) по містах, що мали статус столичних (Санкт-Петербург і Москва) і градоначальством;

в) окремим адміністративно-територіальним одиницям, по яких встановлювалися особливі правила виборів. До числа таких ставилися: Царство Польське, Області Уральська, Тургайська і Сибірська, генерал-губернаторство Степове і Туркестанське, намісництво Кавказьке і території кочових інородців.

Виборча система була багатоступінчастою і квотною, а тому забезпечувала станові і майнова перевага відповідним соціальним прошаркам російського союзу. Крім того, ст. 6 "Положення про вибори" позбавляла визначені категорії населення виборчих прав. У ній указувалося, що "у виборах не беруть участь: а) особи жіночої статі; б) особи молодше двадцяти п'яти років; в) які навчаються в навчальних закладах; г) військові чини армії і флоту, що складаються на дійсній військовій службі; д) бродячі інородці; е) іноземні піддані". Не були виборцями засуджені і покарання, що відбули, а також позбавлені духовного сану або звання (16). Найбільше численна частина російського населення селяни і робітники була практично позбавлена можливості потрапити в Державну Думу. У такий спосіб і вона була, по справедливому визначенню В. Ульянова-Леніна, "фіговим листком самодержавства" (17), тому що тільки створювала видимість конституціоналізму в Росії.