РОЗДІЛ 5
КЕРУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
5.1. СТРАТЕГІЧНЕ КЕРУВАННЯ
5.1.1. Еволюція системи керування підприємством
З позиції економічної безпеки підприємства стратегічне керування є одним з найважливіших інструментів збереження його стійкості, а також підтримки здатності до самовідновлення у випадку небажаного впливу зовнішнього середовища.
Для адаптації стратегічних рішень в умовах невизначеності та нестабільності ринкового середовища цей метод керування використовує також такі методики економічного розвитку підприємства, як складання бюджетів, методи екстраполяції, елементи стратегічного планування.
Таким чином, необхідно познайомитися із цими методами для більш глибокого розуміння суті стратегічного керування.
Становлення системи бюджетування є першим етапом розвитку системи стратегічного керування. Цей етап припадає на 30-і роки минулого століття.
Бюджетування мало короткостроковий характер (не більше 5 років) і внутрішню спрямованість, тобто підприємство розглядалося як «закрита» система.
Основна посилка бюджетування - уявлення про середовище організації як внутрішньої, так і зовнішньої як про стабільне: існуючі умови діяльності фірми в майбутньому істотно не зміняться.
Зміна початкових умов розглядається як перешкода, що буде подолана на основі минулого досвіду. Бюджетування, як і раніше, є найважливішим методом керування, однак у цей час більш точно визначена область його успішного застосування; це так звані "тверді" проблеми, які характеризуються визначеністю завдань, засобів для їхнього рішення, необхідної кількості ресурсів; застосуванням відомих методів досягнення цілей і певних тимчасових рамок.
Процес розвитку підприємства розглядався як циклічний.
Акцент у керуванні ставився на збереженні стабільності розвитку підприємства й одержанні стабільного прибутку.
Другим етапом стає поява довгострокового планування. Він припадає на 1950-70 -і роки. Країни світу оговтуються від наслідків Другої світової війни.
Для західних компаній характерними умовами господарювання стають високі темпи зростання товарних ринків, відносно висока передбачуваність тенденцій розвитку національного господарства. Ці фактори обумовили необхідність розширення горизонту планування і створили умови для розвитку довгострокового планування.
Підприємство розглядається як «закрита» система. Тенденції його розвитку залишаються незмінними. Прогнозування здійснюється на основі методу екстраполяції, що припускає облік факторів розвитку підприємства в минулому для аналізу його майбутнього.
Цей підхід виявився найбільш корисним для планування використання ресурсів у довгостроковій перспективі з урахуванням як потенційного зростання компанії, так і запланованого скорочення виробництва того або іншого виду продукції чи послуг.
Основою довгострокового планування стає складання прогнозних планів на кілька років уперед щодо зростання підприємства і його можливостей.
Акцент у керуванні ставиться на прогнозуванні. На основі даних про продажі складаються плани з виробництва та реалізації продукції з урахуванням виявлення внутрішніх резервів, підвищення продуктивності праці, зниження витрат.
З 1970 р. починається третій етап розвитку системи стратегічного керування. Ним стає поява стратегічного планування.
Ринок наповнений. Починаються процеси твердої конкурентної боротьби. Наростають кризові явища. Метод екстраполяції більше не відбиває реальних подій - дуже швидко змінюється навколишнє підприємницьке середовище. Воно вже не може залишатися закритою системою.
Новий етап має на увазі створення нових інструментів розвитку підприємства. Раніше підприємства спиралися тільки на системний підхід розвитку, що означав використання на підприємстві впорядкованої і строго певної системи розвитку, тепер цього стає мало. Необхідно адаптуватися до постійно мінливого навколишнього середовища. Основою розвитку стає застосування ситуаційного підходу, що припускає вироблення альтернативних рішень на основі декількох запропонованих сценаріїв діяльності заснованих на пошуку не тільки внутрішніх резервів, але й зовнішніх можливостей.
Основною метою стратегічного планування є покращення реакції підприємства на зміну умов ринку, поводження конкурентів, розвиток науково-технічного прогресу.
Четвертий етап розвитку – це стратегічне керування або стратегічний менеджмент. Починається цей етап приблизно в 1990 р. і триває до сьогодні.
Суть стратегічного керування полягає у баченні підприємства як стабільної системи, що перебуває у середовищі, яке змінюється. В основі стратегічного керування лежить необхідність передбачення результатів і факторів функціонування, а також запобігання несприятливим подіям і потрапляння у ризикові ситуації. Середовище розуміється як складна, структурована система факторів, що впливає на організацію і її конкурентів. Нестабільність середовища при цьому розглядається як вирішальний фактор планування. Таке планування з урахуванням існуючих тенденцій у зміні конкурентного оточення спирається на виявлені сильні й слабкі сторони організації, сприятливі можливості, які є наслідком змін у навколишньому середовищі та загрозами з боку конкурентів і соціальних, політичних, технологічних й економічних факторів оточення.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.
