Структура особистості, процеси її формування й розвитку

Структура особистості,

процеси її формування й розвитку

«Особисто я не целокупен».

Жак Лакан

1.      Структура особистості

1.1. Особистість

Однією тільки структурою особистості психічне, зрозуміло, не обмежується. Особистість являє собою продукт соціалізації, іншими словами, психічне людини соціалізується і як результат виникає структура особистості, але інстинктивні дії, психічна реактивність людини, базальні структури адаптації, здатність до формування тих або інших навичок і т.д. існували б і без соціалізації. У якомусь змісті особистість людини, дійсно, є якимсь інтегруючим елементом[1], але зазначені вище процеси не сводимы до властиво особистісних проявів, спроби ж об'єднати геть усе в понятті особистості, чим грішить вітчизняна психологія, або бажання створити єдину вісь психічного, що намагався зробити, наприклад, психоаналіз, свідчать про певний примітивізм методологічного мислення. Подібне узагальнення, підведення всіх проявів психічного під загальний знаменник (будь те особистість, єдина вісь психічного або щось ще в цьому роді) представляється вкрай звабним маневром, але його сумнівність досить очевидна. З рівним успіхом можна було б взяти й будь-який інший психічний феномен (не обов'язково особистість, а наприклад, емоційну сферу), приписати йому, цьому феномену, системообразующую функцію, розглянути його як центральний, і можна бути цілком упевненим, що й у такій теоретичній конструкції найдеться місце для всіх інших психічних феноменів, вони змінять своє «місце розташування» - одні, відійшовши на периферію концептуального утворення, інші, навпроти, наблизившись до його центру, але так чи інакше, при достатньої стеничности авторів теорії, всі однаково будуть враховані. Узяті нами як приклад емоційні реакції виведуть нас на структури мислення, волі й мотивації, що дозволить перейти до поняття почуття, від нього - до світогляду, емоції будуть безпосередньо стикатися з інстинктами, навичками, стереотипними діями, звичками, і так відкриється дорога на особистість і рольові відносини. Подібна теоретична гра можлива, найчастіше вона навіть практично виправдана, як у випадку РЭТ Альберта Эллиса[2], але це тільки гра.

У завданнях дійсної роботи не коштує повнокровний опис стану й динаміки всіх психічних структур у процесі психотерапії, більше того, ми не сподіваємося навіть у повну міру представити стан особистості в цьому процесі. Наші наміри куди менш претензійні, нас цікавить винятково процес розвитку особистості, що може потенцироваться психотерапевтичним процесом, кризи якого можуть стати приводом до обігу за психотерапевтичною допомогою. Крім того, необхідно прояснити ситуації при яких невротичні розлади маскуються під кризи розвитку особистості, а кризи розвитку особистості виглядають як невротичні розлади. З огляду на ці завдання, колись необхідно більш-менш повно описати структуру особистості, процеси її формування й розвитку, після цього звернутися до диференціальної діагностики особистісних криз і властиво невротичної симптоматики, і вже у висновку поведемо мову про завдання психотерапевта й психотерапевтичного лікування в дозволі зазначених проблем або проблем, що виникають на цьому шляху. Так чи інакше, ми почнемо зі структури особистості, процесів її формування й розвитку, які вже були представлені нами в книзі «Філософія психології»[3], тут, ми сподіваємося, виклад буде більше предметним.

Отже, особистість людини являє собою продукт його соціалізації. По суті ми маємо справу зі складним поводженням, структурованим відповідно до вимог соціального середовища. Це поводження підкріплюється й усередині себе самого забезпечується різними структурами й насамперед світоглядним базисом. Особливістю поводження людини є необхідність обґрунтування (пояснення) свого поводження, адресат цього пояснення не має принципового значення, їм може бути закон (наприклад, іудейська традиція або іслам), інстанція чесноти (стоїцизм), концептуальна модель Бога (християнська традиція), совість (гуманізм), суспільство (наприклад, культура країни Рад) і т.д.. Пояснення власного поводження формує когнітивний базис цього поводження (світогляд), оскільки ж дане обґрунтування не є чисто механічним (у противному випадку мова йшла б про опис), те повного збігу між поводженням і його поясненням з боку людини ніколи не досягається, дане невідповідність є рушійною силою, що модифікує поводження, з одного боку, і предметом розробки (проблематизации) тематики пояснення (обґрунтування). Виникає своєрідна сила тертя, що і забезпечує рух. Крім того, підключається ще цілий ряд супутніх механізмів, таких як «зречення в мові» й «переозначивания», які так само роблять свій вплив на цей процес.