Мартін Хайдеггер витратив не мало сил для того, щоб обґрунтувати дане виснаження сущого в його безглуздих мандрівках по змістовності, але ці зусилля великого німця обернулися проти нього і його устремлінь, тому що в результаті багатьох праць була створена настільки змістовна машина по знищенню змістовності, що в місце меншого зла ми одержали більше. Устремління Хайдеггера, крапка, з якої він психологічно почав відлік своєму пошуку, виявилася куди ближче до мети, ніж кінцевий результат його праць. Він зробив у сутності ту ж помилку, що і його вчитель Эдмунд Гуссерль, тому що зі змістовністю не можна воювати за допомогою змістовності. Індивідуальна Реальність таїть у собі ці підступи, вона пропонує себе як шлях, але всі її шляхи закінчуються в ній самої. Подання являють собою заслін від сутностей, і чим изощренней ці подання тим він толще, хоча може здаватися досить прозорим. Індивідуальна Реальність і царюючі в ній я-неотождествленные ролі (ці діти «розуму») - мир тіней й ілюзій. Предметам властиво відкидати тінь, коли вони попадаються на шляху світла, але тільки світло сам по собі не відкидає тіні, однак, ми звично тяжіємо до змістовності, до предметів й їхніх когнітивних представництв, так що загадана сотні років тому загадка про сон і реальність, де невідомо де що, актуальна й по цю пору.
2. Процес формування особистості
2.1. Соціалізація
Людина народжується, будучи потенційно готовим до соціальних відносин, але йому ще тільки має бути сформуватися як особистість. Оскільки змістовно соціальні відносини не детерміновані генетично, йому доведеться їх освоювати, що називається із чистого аркуша. Соціальні відносини - ця гра, правила який він буде дізнаватися в процесі самої гри. Причому, його положення разюче відрізняється від положення «професійного гравця» (сформировавшейся особистості), останній грає й може навіть модифікувати правила гри, а дитина (як, що формується особистість) довідається ці правила й грає одночасно. Завдання формування особистості, завдання, що вирішує переважно сам соціум, полягає в тому, щоб створити з дитини повноцінного гравця в соціальному дійстві й експромти тут не заохочуються. З безлічі природних задатків, якими володіє новонароджене маля, соціум буде пунктуально відбирати й розвивати ті, які необхідні для виконання певних соціальних функцій, а також по можливості блокувати ті потенційні можливості дитини, які не вписуються особливо соціальної гри, розповсюджені на даній території в даний історичний період часу на даному рівні соціальних ґрат.
Втім, отут виникають певні концептуальні труднощі. Справа в тому, що немає повної ясності в тім, яку функцію виконує властиво сама дитина в процесі своєї соціалізації. Теорія научения, здається, цілком відповідає на поставлене запитання, дитина, на її думку, виконує пасивну функцію, він подібний до глини, з якої соціуму має бути виліпити щось, що б відповідало його, соціуму, очікуванням. Альберт Бандура вичерпно формулює цю стратегію: «У цей час не викликає сумнівів, що батьківські вимоги й дисциплінарний вплив сильно позначаються на соціалізації дитини. Батьки, однак, не можуть постійно бути поруч, щоб керувати й управляти дитячим поводженням. Тому для успішної соціалізації необхідно поступове заміщення зовнішніх санкцій і вимог внутрішнім контролем і керуванням. Коли таке самоврядування досягнуте, санкції й зовнішня влада, по більшій частині, уже не потрібні, щоб утримувати людину від антигромадського поводження. Напрямну й стримуючу функцію беруть на себе самоконтроль і самоповага»[16]. З подібним трактуванням важко не погодитися, але, з іншого боку, очевидно, що дана теорія не дозволяє зрозуміти багато відомі наук феномени, наприклад, «криза трьох років» описаний Л.С. Виготським.
Як видно, було б більш правильно розглядати процес соціалізації дитини не як процес научение його чомусь (мові, соціальному поводженню, моральним цінностям і т.п.), а скоріше, як процес адаптації дитини до соціального середовища. Якщо, вивчаючи процес формування особистості, помістити крапку огляду в «вихователя», то ми побачимо лише процес научения дитини певним навичкам соціального гуртожитку, якщо ж ми спробуємо подивитися на процес формування особистості не «зовні», а «зсередини» його самого, те ми побачимо сложнейший і великотрудний процес адаптації дитини до реалій соціального існування.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.