Структура особистості, процеси її формування й розвитку, страница 5

Дійсно, якщо повного ототожнення з якоюсь соціальною роллю не відбулося, людина може випробовувати певний дискомфорт, продиктований боротьбою внутрішніх реакцій[9], без явних переможців. Уявимо собі начальника, що не впевнений у своїх організаторських здатностях; підлеглого, що вважає, що займає не належне для себе місце; фахівця, що не почуває себе впевненим у своїй професії; батька, невпевненого у своєму батьківстві; коханця, що не почуває себе досить улюбленим, або не бажає формалізувати сформовані любовні відносини, при тім, що в системі його життєвих пріоритетів інститут шлюбу займає далеко не останнє місце; гомосексуала, що вважає гомосексуальность соромної й, може бути, неприпустимої. Таких ситуацій з високим показником амбивалентности в житті кожної людини досить багато. Саме вони, а не система ідентифікацій у загальному її виді, представляє достатню основу для формування невротичної симптоматики. Ця ситуація відсутності визначеності у відношенні однієї й тієї ж ситуації, продемонстрована як И.П. Павловым при моделюванні «експериментальних неврозів» у собак[10], так і при научении кішок невротичним страхам Джозефа Вольпе[11]. Конфлікт тенденцій одного континуума тих або інших відносин - от, що становить проблему, а то, що в одних відносинах людин відчуває себе, наприклад, упевненим, а в інших немає (так, наприклад, гуманітарій відчуває себе цілком упевненим у питаннях мистецтва й не випробовує внутрішнього сум'яття, коли виявляється нездатним перелічити всі три закони Ньютона).

Указавши на дану амбивалетность, ми вторглись у сферу я-неотождествленных ролей. Уявимо собі підлеглого (я-ототожнена роль), що робить своєму начальникові якусь, не продиктовану службовими обов'язками, люб'язність, розраховуючи з її допомогою одержати відпустку влітку, проти полагавшегося відходу у відпустку взимку. У даній ситуації, крім актуалізації я-я-ототожненої ролі підлеглого, продиктованою ситуацією (відношення з начальником), наш герой свідомо здійснює ще один поведінковий акти, що як би накладається на «партитуру» я-я-ототожненої ролі. У цілому, зрозуміло, дія єдина, але в цьому випадку бере участь уже не одне, а два «я» - я^-я^-ототожнене, оскільки є в наявності відношення «начальник-підлеглий», і друге, я-неотождествленное «я».

Коли існує можливість не поводитися так, як можна себе не вести, уже не можна говорити про ефект условнорефлекторного користі, тут у силу вступає механізм, що приписується так називаній «вільній волі». Специфіка цієї ситуації полягає в тім, що, у відмінності від я-я-ототожнених відносин, виникає елемент усвідомленості, тобто таке поводження не «вискакує» автоматично при формуванні стимульной ситуації (безпосередні відносини), але виробляється з особистою участю цілеспрямованих когнітивних процесів, іншими словами, існує елемент целеполагания, усвідомленої доцільності, переслідуються якісь додаткові цілі, крім поведінкової активності самої по собі, що по зрозумілих причинах завжди є в наявності й забезпечується я-я-ототожненими ролями. Коли виробляється свідомий або навіть нецілком усвідомлений, але саме вибір надходити так чи інакше, те зрозуміло, що в даної людини не існує безпосереднього, заздалегідь предуготованного відповіді, як у випадку я-я-ототожнених ролей, але він свідомо моделюється відповідно до якихось додаткових обставин, цілями й т.п., шляхом попереднього зважування «за» й «проти».

Нам й у голову не прийде вибирати відчувати себе чи ні сином (дочкою) у відносинах зі своїми родителями, але ми кілька разів подумаємо говорити щось своїм батькам або залишити цю інформацію при собі. Ґрунтуючись на тих або інших когнітивних умовах ми приймемо те або інше рішення. «Воля волі», зрозуміло, у цьому випадку також досить і досить умовна, оскільки наше рішення й тепер буде продиктовано цілком певними внутрішніми обставинами. Так що дане рішення не є в справжньому змісті цього слова «вільним», і в першу чергу воно невільно від нас самих - нашого досвіду, наших світоглядних установок, наших цілей й інформаційного багажу. Однак, у цьому випадку рішення не є єдиним (для нас) варіантом можливого поводження, і перш ніж розібратися в тім, яке рішення варто прийняти, нам потрібно час.