Змістовність сама по собі - є поле гри: гри інтерпретацій, гри значень, змістів, причинних взаємозв'язків, дій і т.д., і т.п.. Усяка роль припускає якийсь зміст, вона фактична, субстанціональна, ця субстанціональність є саму суть поводження. Феномени ролі, ігри й змісти не мислимі друг без друга. Так чи інакше оперуючи змістом, ми подібні до малят, які вибудовують замки з мокрого піску на залитому сонцем пляжі; це гра. Те ж, що нам дійсно важливо знати й що варто винести із цього факту, так це ситуативность, а значить тимчасовість, проходящность, відносну безцільність соціального поводження. Воно безцільно не тому, що безглуздо, але тому, що забезпечує тільки саме себе, у певному змісті замкнуто в самому собі, звичайно.
Це твердження ставиться не тільки до соціальних поводжень, узятому в його самому загальному виді, але для кожного конкретного випадку, стосовно до кожної діючої особи цього поводження. Так само як саме соціальне поводження (культури й субкультури) замкнуті в самих собі, істотні лише для самих себе, і кожна людина як персонаж соціальних відносин коштовна лише сам для себе, оскільки будь-яка гра припускає заменяемость своїх учасників, у крайньому випадку вона поміняє свої правила, але не перестане існувати, якщо хтось із учасників виявиться вибулої з її. Це твердження відкриває для нас і ще один аспект соціального поводження: у відповідності зі сказаним, кожен з нас є замкнутим у самому собі, але не в тому розумінні, що він безмовний (хоча й цей феномен має місце бути, оскільки його «голос» перетворює в індивідуальній реальності адресата), але в тім, що він бесчувственен, йому недоступний мир, його навколишній.
Всі свідчення існування зовнішнього стосовно нас миру сприймаються, будучи перетвореними в сітці змістовних елементів нашого «приймача», ця ситуація дуже нагадує трансляцію телевізійних програм: десь відбувається дія, по засобах спеціальних приладів воно перетвориться в якусь «цифрову (електронну) інформацію», передається найчастіше за тисячі кілометрів і розвертається на наших телеекранах у вигляді якоїсь щодо подібної, хоча й двомірній картинці, позбавленої природного висвітлення, поширення звуку, заходу й смаку. Втім, коли герої кінофільму вдихають аромати, насолоджуються смаком їжі й т.п., ми майже відчуваємо цю «даність». Ми майстерно домальовуємо картинку, додаючи в неї відсутні елементи: бутафорське вино здається нам божественно смачним, запах від характерно, що пахнуть софітів, здається нам пахощами троянд, якщо актори говорять нам, що зачаровано їхнім ароматом, а декорації, розташовані в немудрій студії, можуть здатися нам реальними пейзажами лісу або обстановкою королівського палацу. Чи існує в реальності те, що нам показують? Ні ледве не було! Там декорації в забрудненому приміщенні, а не палац із обстановкою Людовика ХVI, підфарбована рідина, а не колекційне вино, там пахне тліючої на софітах пилом, а не трояндами.
У точності такий обман і вся сукупність наших соціальних відносин, ми граємо в ігри. Перед нами не начальник, але людина, що грає роль начальника, і навіть не мати, але жінка, що відчуває себе й ощется нами, як наша мати, це гра. Для нас не існує іншої людини самого по собі, у його цілісності і єстві, для нас він виконавець якоїсь для нас одних виготовленої ролі. Зміст припускає симетричний (також змістовний) відповідь. Пейзажем не наситишся, у намальованій ріці не викупаєшся, а змістовність відносини не припускає нас самих, але наша змістовне, а тому завжди частка, завжди ситуативне втілення, роль. Нас самих по собі немає в змістовних відносинах, є тільки наші ролі й наша участь у грі. І як ми не контактуємо з іншою людиною, але тільки з ним у його ролі, так і він не знає й не відчуває нас, але тільки нашу гру нашої ролі, йому призначеної. У нас тисячі образів інших людей, але в нас не може бути іншої людини, в інші є тисячі образів нас, але нас самих, які ми є (повинні були б бути?) у них немає. «Об'єкт можна тільки йменувати. Знаки їх представляють. Говорити можна лише про їх, висловлювати ж їх не можна. Пропозиція здатна говорити не про те, що є предмет, а лише про те, як він є»[5], - говорить Л. Витгенштейн.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.