Четвертий рівень соціалізації - це етап «деятельностной соціалізації» у процесі формування особистості дитини. Як правило, він збігається з періодом вступу в пубертат, необхідність стримувати свої в більшості випадків ще зовсім інфантильні сексуальні потяги, з одного боку, і наслідку тієї дестабілізації системи, що викликана гормональною й психічною перебудовою в період пубертата, опосередковано підвищує рівень відповідальності дитини. Він знову зіштовхується з невідомістю цього разу в області сексуальної активності, і це його лякає. При цьому необхідно врахувати, що зазначена тема перекручена в масовій свідомості різними дискурсивними абераціями, у парубка (юнака, дівчини) виникає велика кількість конкретних страхів - від «пагубних наслідків онанізму», до страху «засидітися в незайманих» і т.п.. Крім того, дитині доводиться приховувати свої бажання й побоювання, він знову змушений використати я-неотождествленное рольове поводження. Так на цьому етапі відбувається вторинне, тепер уже остаточне формування зовнішнього контуру особистості.
Активність парубка, продиктована його фізіологічним дорослішанням, перекладається на рейки соціальної активності: одержання утворення, допомога батькам у вихованні молодших братів або сестер, виконання ряду соціальних обов'язків і т.п.. Не оформилися ще повною мірою сексуальні бажання сублімуються молодими людьми у вигляді спілкування з однолітками, різними формами творчої й суспільної активності. Іншими словами, парубок усе більше й більше відчуває себе як самостійний суб'єкт соціальних відносин, як носія прав і відповідальності. Фактично відбувається остаточне розмежування його внутрішньої («особистої») і зовнішньої («суспільної») життя. Це поділ, що створює фундаментальну основу для реалізації я-неотождествленного поводження, по суті вінчає процес формування особистості. Тепер сформована особистість людини відповідає всім вимогам соціальної гри, прийнятої в цьому суспільстві.
Такий загалом процес формування особистості. Але перш ніж перейти до висвітлення тих питань процесу формування особистості, які мають першорядне значення для процесу розвитку особистості й психотерапії дорослої людини, ми розглянемо психологічні механізми соціалізації, опираючись на модель, запропоновану Л.С. Виготським. Л.С. Виготський створив дивну по добірності структурну модель розвитку мислення й мови дитини, ми ж використаємо усмотренные в ній тенденції для побудови більше загальної моделі соціалізації.
Почнемо ми з короткого, досить схематичного викладу ідей Л.С. Виготського по зазначеному питанню. Перше надзвичайно важливе для нас вказівка Л.С. Виготського полягає в тому, «що слово довгий час є для дитини скоріше властивістю, чим символом речі», і далі: «слово - річ, що уже після стає структурою символічної»[25]. Далі Л.С. Виготський резюмує: «По-перше, ми легко відмовляємося від того, щоб приписувати дитині в 1 ? роки - відкриття символічної функції мови, свідому й найвищою мірою складну інтелектуальну операцію, що, загалом кажучи, погано в'яжеться із загальним розумовим рівнем дитини в 1 ? року. По-друге, наші висновки цілком збігаються з іншими експериментальними даними, які всі показують, що функціональне вживання знака, навіть більше простого, чим слово, з'являється значно пізніше й зовсім недоступно для дитини цього віку. По-третє, ми погодимо наші висновки при цьому із загальними даними із психології дитячої мови, що говорять, що ще довго дитина не приходить до усвідомлення символічного значення мови й користується словом як одним із властивостей речі. По-четверте, спостереження над нормальними дітьми, на які посилається Штерн, показують, як говорить К. Бюлер, що простежив сам, як відбувається цей момент у глухонімих дітей при навчанні їхньої мови, що такого «відкриття», секунду якого можна було б з точністю відзначити, не відбувається, а відбувається, навпроти, ряд «молекулярних» змін, що приводять до цього. Нарешті, по-п'яте, це цілком збігається з тим загальним шляхом оволодіння знаком, що ми намітили на підставі експериментальних досліджень у попередній частині. Ми ніколи не могли спостерігати в дитини навіть шкільного віку прямого відкриття, що відразу приводить його до вживання знака. Завжди цьому передує стадія «наївної психології», стадія оволодіння чисто зовнішньою структурою знака, що тільки згодом, у процесі оперирования знаком, приводить дитини до правильного функціонального вживання знака»[26].
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.