«Криза трьох років», описаний Л.С. Виготським, є найбільш істотним етапом у процесі формування особистості, оскільки, як пише Л.И. Божович, «у зазначений період відбувається перехід дитини від істоти, що вже стало суб'єктом (тобто перший крок, що зробив, на шляху формування особистості), до істоти, що усвідомлює себе як суб'єкта, інакше кажучи, до виникнення того системного новотвору, що прийнятий зв'язувати з появою слова Я»[22]. Криза трьох років знаменує собою перехід до другого рівня формування особистості, до періоду «дитячої соціальної самітності».
Поява слова «самітність» у назві цього періоду соціалізації далеко не випадково, дитина вперше усвідомлює себе як «я», він немов би випадає з тієї єдності себе й середовища, що здавалося колись нерозривним. У дитині розігрується дійсна трагедія, оскільки він фактично відчуває себе вигнаним з раю свого дитинства, тепер він сприймає навколишнє його середовище, як далеку, невідому, страхаючу. Він уперше відчуває себе соціальним елементом, але це відчуття супроводжується не прийняттям уготованной йому соціальної ролі, що трапиться трохи пізніше, але якимсь манифестным або відверто протестным поводженням. Дитина самозатверджується не коли говорить «Так!», але коли говорить «Немає!», він починає відчувати себе через самовідчуження, через виділення себе із середовища, через заяву власного бажання, що найбільше явно, будучи викритим у форму заперечення.
Іншими словами, дитина в цей період свого дорослішання, проявляючи негативізм, демонструє неадекватність, і в більшості випадків він ще не тождественен своїм ролям, а має про їх скоріше ідеальне, ніж практичне подання й програє (що добре ілюструють гри дітей: в «дочці-матері», в «школу», в «магазин» і т.п.). Таким чином, у цей період активно формується зовнішній контур особистості (я-неотождествленные ролі), причому, середній до цього часу ще не встиг повністю сформуватися, а тому система має малий запас міцності, нестабільна й піддана всіляким впливам. Пізніше багато хто із цих що обіграють ( щообкатують) дітьми ролей интериоризируются, перекочувавши із зовнішній контур особистості в середній, але поки останній скоріше порожній, чим повний і дієздатний.
Вік 6 - 8 років - час знаходження нового соціального статусу, як правило, збігається з переходом на третій рівень соціалізації (формування особистості) - на рівень «соціального розгорнення». Якщо колись протестное поводження не схвалювалося, але в принципі було можливим і навіть припустимим, оскільки його наслідку (покарання з боку батьків і т.п.) були дитині відомі, перевірені їм на досвіді й передбачувані, з одного боку, і укладалися в допускають самою дитиною рамки, з іншої; то тепер ситуація міняється кардинальним образом, оскільки наслідку неслухняності у відношенні із чужими, у сутності зовсім незнайомими людьми (учителями й ін.) йому невідомі, а тому сприймаються дитиною як більше серйозна погроза.
З іншого боку, тепер на нього покладає певна й досить значна відповідальність, він повинен відповідати сам за себе, оскільки в рамках школи він виявляється цілком самостійним «юридичною особою», відлученим від безпосереднього заступництва батьків. Це безумовно спричиняє й переоцінку всіх колишніх відносин, тепер, відчувши себе не «зіницею ока», «єдиним чадом» й «царем вселеної» (у рамках окремо взятої квартири), але рядовим, таким же як усе суб'єктом соціальних відносин, дитина змушена відмовитися від левиної частки своїх домагань. Іншими словами, з переходом у розряд «школяра», відбувається не підвищення, як здається дорослим, а зниження соціального статусу дитини.
Крім того, у цей період дорослішання відбувається активний розвиток когнітивних структур, що носить тепер цілеспрямованої (у тому розумінні, що напрямок директивно визначається ззовні) і систематизований характер[23]. Наполегливе бажання знайти пояснення всякому явищу («потреба обґрунтування будь-що-будь»[24], як пише Ж. Пиаже), властиве даному етапу в житті дитини, найкраще характеризує його потреба в знаходження почуття отождествленности. Тепер особливості мислення й вольових процесів дитини на даному етапі психічного розвитку, необхідність структурировать свій час, всі зростаюча відповідальність, з одного боку, і самостійність, з іншої, у купі з вимогами, що збільшуються, до дитини сприяють планомірній структурній організації його середнього контуру, я-я-ототожнені ролі відіграються й формалізуються, знаходячи цілком чіткі й тверді обриси.
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.